Гомеопатія взагалі, як чомусь помилково вважається, не ставиться вороже до вакцинації. Справа в іншому – завдяки гомеопатичної  методології можна краще зрозуміти та аналізувати вакцинальні реакції та ускладнення, а також здійснювати їх профілактику і лікування.

Щеплення є за своєю суттю операцією, що корегує імунну систему, але не завжди так, як цього очікують, особливо за умов масового вжитку. Більше як за 100 років існування щеплень, ми спостерігаємо той факт, що кількість поствакцинальної патології починає перевищувати число хвороб, які мають бути знищені щепленням. Ще маємо врахувати, що деякі дитячі інфекції (кір, краснуха, вітряна віспа) – це природнє  тренування імунітету, а сформований опісля хвороби захист значно ефективніший за вакцинацію. Ще один аспект щеплень – вакциновані  дівчатка перед вступом у репродуктивний період втрачають штучний імунітет до деяких інфекцій, отож не здатні передати антитела з кров’ю через плаценту плоду, тому дитина народжується незахищеною. Немовля на природному годуванні також не отримує з материнським молоком потрібної кількості антитіл.

Існують три міфи щодо щеплень (безпека вакцинацій, їх ефективність, відсутність альтернативи), які старанно підтримуються офіційною медициною.

БЕЗПЕКА ЩЕПЛЕНЬ. Вакцинації неминуче небезпечні. Безумовно, не варто перебільшувати частоту ускладнень, особливо важких. У Німеччині щорічно трапляються більше 22000 вакцинальних ускладнень, з них – 350 з летальним наслідком. У США число ускладнень після вакцинації у 1990-1993 роках склало 54594, в Україні 1999-2002 – всього 119 випадків (позаяк  враховуючи погану якість багатьох вакцин, що застосовуються в Україні). Як кажуть, коментарі зайві. Подібна фальсифікація викликає справедливу недовіру до чиновників від медицини. Крім того, абсолютно не враховуються як побічні ефекти вакцинації порушення травлення: втрата апетиту у дітей, синдром подразненого кишечника, дисбактеріоз, харчові алергії. А також хронічний кашель, тривале підвищення температури, збільшення лімфатичних вузлів, анемія. Після вакцинації може змінюватися поведінка дитини, посилюється емоційна лабільність, примхливість, може розвиватися гіперактивність з дефіцитом уваги, знижується здатність до навчання читанню і письму, концентрація уваги тощо. Щеплення можуть сприяти поновленню або посиленню хронічних хвороб (тонзиліту, аденоїдиту, фарингіту, бронхіту, бронхіальної астми, атопічного дерматиту тощо). Після вакцинації діти можуть потрапляти в так звану групу ЧТХ (що часто і тривало хворіють на застуди). Не можна виключити зв’язок з щепленнями цілого ряду патологічних розладів, а саме аутизму, хвороби Крона, синдрому Гієна-Барре, цукрового діабету, атаксії, системного червоного  вовчаку, розсіяного склерозу, ревматоїдного артриту.

У США серед релігійної громади менонітів (близько 150 тисяч членів), які живуть ізольовано та заборонять робити щеплення  не зареєстровано жодного випадку захворювання на аутизм. Арнольд Шварцнегер, губернатор Каліфорнії, заборонив застосування вакцин, що містять ртуть у своєму складі, що через кілька років призвело до значного зниження захворюваності на аутизм. Існує думка, що уповільнений після вакцинальний енцефаліт спричиняє руйнування механізмів контролю особистості, результатом чого є різке зростання наркоманії, алкоголізму та злочинності серед молоді.

На жаль в медичній практиці досі відсутні прості і надійні критерії для прогнозування небажаних реакцій опісля вакцинації. У всіх цивілізованих країнах передбачена виплата фінансових компенсацій у випадку розвитку важких ускладнень від щеплень, в Україні права потерпілої від вакцини людини практично не захищені. Тому варто рекомендувати батькам страхувати дітей на випадок можливих вакцинальних ускладнень в порядку приватної ініціативи.

Побічна дія вакцин може проявлятися різним чином. Пряма фармакологічна дія призводить до змін в різних органах і системах (наприклад: кашлюковий токсин АКДП-вакцини може викликати лихоманку, судомний синдром, енцефалопатію). Інфекційний процес після щеплення обумовлений залишкової вірулентністю вакцинного штаму і реверсією його патогенних властивостей (наприклад: лімфаденіти і остеомієліт після БЦЖ, поліомієліт, розвивається у щеплених осіб). В генно-інженерних вакцин присутність гетерологичної ДНК може представляти онкогенну небезпеку, у зв’язку із збільшенням кількості рекомбінантних технологій з використанням клітинних ліній. Алергічні ускладнення пов’язані з наявністю у вакцинах сенсибілізуючих субстанцій: білків, консервантів (їх роль часто виконують антибіотики, фенол, формальдегід, мертіолят), сорбентів тощо. Чужорідні білки (яєчний і бичачий сироватковий протеїн), що входять до складу більшості вірусних вакцин, згодом можуть викликати реакції при надходженні цих білків з їжею. Багато вакцин стимулюють синтез імуноглобуліну Е, що створює можливість негайної алергії до вакцинальних алергенів при повторному введенню вакцин. АКДП і протигрипозні вакцини сприяють появі алергічних реакцій на куряче м’ясо і яйця, яловичину, пилок рослин, домашній пил. Гідроокис алюмінію, яка зазвичай використовується в якості сорбенту, створює депо для антигену (ад’ювантний ефект), будучи поликлональним активатором, також сприяючи розвитку алергічних захворювань. Багато вакцин (наприклад, коклюшна) мають поликлональну дію і можуть індукувати або стимулювати утворення аутоантитіл і специфічних клонів лімфоцитів, спрямованих проти власних клітин і органів організму. Таким чином, вакцинація може сприяти виникненню системних автоімунних розладів. З іншого боку, в деяких випадках після вакцинації в організмі відбувається пригнічення імунної відповіді. Знижується неспецифічна антиінфекційна резистентність, внаслідок чого можуть з’являтися загострення хронічних інфекцій. У дітей з нестійкою емоційною сферою можуть виникати непритомність, неадекватні реакції під час вакцинації. Може сформуватися страх лікарів і уколів.

Поява поствакцинальних ускладнень у великій мірі залежить від якості вакцин. На жаль, в Україні слабо розвивається система оцінки якості та стандартизації вакцин за їх імунологічною безпекою. При масовій вакцинації не визначають, а значить, і не враховують імунологічні та алергологічні показники, які могли б стати гарним орієнтиром у прогнозуванні поствакцинальних ускладнень. Тим не менш, прищеплювальна компанія в даний час придбала загальний і обов’язковий характер (Наказ МОЗ України №276 від 31.10.2000). Крім того, в останні роки кількість обов’язкових календарних щеплень збільшилася за рахунок введення вакцинації проти гепатиту «В», кору, краснухи, паротиту, гемофільної інфекції типу «В».

А протипоказання до вакцинації значно звужені (Додаток до Наказу МОЗ №48 від 03.02.2006). До них відносяться:

• Алергія на будь-який компонент вакцини;
• Вроджені комбіновані імунодефіцити;
• Захворювання нервової системи, що прогресують, тяжкі ускладнення від попередньої дози у вигляді анафілактичного шоку;
• епілептичний синдром із судомами два рази на місяць та частіше;
• ускладнені реакції на попереднє введення вакцини тощо.

Така система щеплення повинна носити справедливу назву «поголовної». Нещеплена дитина, по суті, обмежується у своїх правах. Без щеплень не приймають в дитячий садок, школу, дитячий табір чи санаторій. Хоча юридичних підстав для подібних дій у законодавстві України не передбачено, здійснюються всі методи психологічного тиску на батьків. Уникнути щеплень можна тільки шляхом актів «громадянської непокори», хоча існує офіційний порядок відмови від вакцинації: «Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов’язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати підтвердження – засвідчити це актом у присутності свідків» (Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» ст. 12).

З іншого боку, медичні працівники, проводячи вакцинацію, як правило, не інформують пацієнта про можливі ускладнення, порушуючи Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» ст. 42: «Ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування визнаються допустимими, якщо вони …застосовуються за згодою інформованого про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта».

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВАКЦИНАЦІЇ. Однією з перемог охорони здоров’я на думку ВООЗ вважається викорінення натуральної віспи за допомогою вакцинації, а також зниження смертності від туберкульозу на початку XX століття. Були майже ліквідовані такі страшні інфекційні хвороби, як дифтерія і поліомієліт.

Ефективність вакцинації чиновниками від медицини визнається за істину, яка не підлягає обговоренню. Але наскільки можна довіряти медичній статистиці в СРСР, а потім в Україні?

Цитуємо з офіційних джерел: «В 1932 році в СРСР було розпочато масове проведення профілактичних щеплень від дифтерії, в кінці 50-х років показник захворюваності цією інфекцією став в 6 разів нижче. Вважається, що тільки вакцинація дозволила перемогти правець і зберегти щорічно життя більш ніж 0,5 млн. людей. З початком введення вакцинації проти кору в Україні минуло понад 50 років, за цей час захворюваність на кір зменшилась у 100 разів. Якщо до вакцинації на початку 60-х років в Україні показник захворюваності був 500-800 випадків, то у 2000 році показник становив 1,7 (на 100 тисяч населення). Основною причиною збільшення захворюваності на кір в 2001 і 2006 роках було нагромадження кількості не вакцинованих осіб. Аналіз захворюваності на кір показав, що понад 60% хворих не були щеплені проти кору за рекомендованою схемою. У 1960 році в Україні почали проводити профілактичні щеплення проти кашлюку. Тільки після того, як імунізація придбала масовий характер захворюваність на кашлюк почала зменшуватися. У 1970 році рівень захворюваності на кашлюк зменшилася в 10 – 15 разів, у 2002 році кількість хворих на кашлюк було в 200 разів нижче, ніж до початку проведення щеплень. Найвища захворюваність на поліомієліт в Україні реєструвалася в 1958 році, коли захворіло близько 4 тис. осіб. Всього за період 1954-1958 рр. захворіло близько 15 тис. дітей, значна частина з них на все життя залишилися інвалідами. Значне зниження захворюваності спостерігалося, починаючи з 1959 року, і було обумовлено застосуванням вакцини. 21 червня 2002 року Україна у складі Європейського регіону отримала статус території, вільної від поліомієліту. Сталося це виключно завдяки спочатку масової, а потім планової імунізації».

В цій переможній статистиці не враховується ані рівень життя людей, ані соціальні та гігієнічні умови, ні епідеміологія інфекцій. Стверджувати можна лише одне – жодна вакцина не має 100% ефективність. У практичній роботі часто доводиться зустрічатися з випадками захворювань щеплених людей, особливо це стосується кору і краснухи.

В даний час прийнято говорити про «колективний імунітет». Це поняття означає, що якщо охопити вакцинацією 95% населення (спочатку в 60-х роках йшлося про необхідність прищепити 60%, потім– 70%, 80%, 90%), то хвороба самостійно припиниться, як явище. Але як показує практика – медичні чиновники подібні політикам – обіцяний результат недосяжний. Американські автори проаналізували 18 випадків спалахів кору в США і Канаді і прийшли до висновку, що від 71 до 99,8% постраждалих були щеплені (наприклад, у Квебеку в 1989 р. захворіло 1363 людини при 99% охоплення населення щепленням). Ще більша схожість поголовної вакцинації з політикою полягає в прагненні будь-якою ціною зберегти «свій народ», незважаючи на окремі санітарні втрати. Тим більше що альтернативою вакцинації служать не тільки належні санітарно-гігієнічні, але і соціальні умови. Не в змозі забезпечити належний рівень життя, політики з допомогою медицини вибирають більш дешевий спосіб захисту – вакцинацію. Не кажучи про те, що існує ще один аспект проблеми – економічний. Виробництво і продаж вакцин є важливою частиною фармацевтичного бізнесу. У медичних установах вам люб’язно запропонують постійно зростаючий список вакцинацій: від вітряної віспи, гепатиту А, гепатиту «В», кору, паротиту, краснухи, від поліомієліту, від оперізуючого лишаю, від правця, дифтерії, кашлюку, менінгіту, гемофільної інфекції типу «В», папилломовірусу (для жінок), різні протигрипозні вакцини.

За даними Рахункової Палати України за 2008 рік при перевірці МОЗ виявлені наступні факти: на закупівлю вакцин, які не є обов’язковими витрачено 50 млн грн, на закупівлю так званих  обов’язкових вакцин понад існуючої потреби було витрачено 50,9 млн грн. Аудит констатував, що МОЗ України не веде ніякої роботи по встановленню причин захворюваності відповідними захворюваннями осіб, які були вакциновані від цих захворювань. Не проводиться моніторинг ефективності вакцинацій (за незалежними оцінками, близько 80% хворих були вакциновані).

В цілому, найбільших сумнівів щодо їхньої ефективності викликають вакцини від туберкульозу (БЦЖ), скасовані в ряді країн Європейського Союзу (або вакцинація робиться на вимогу батьків). Викликають дискусію доцільність вакцин від кору, краснухи, епідемічного паротиту та грипу. Що стосується грипу, то щеплення від нього викликають не клітинний, а переважно гуморальний імунітет, який швидко зникає. Тому потрібна щорічна ревакцинація. Основною причиною недостатньої ефективності протигрипозних вакцин є висока мінливість циркулюючого вірусу грипу, поява нового (або повернення старого) підтипу вірусу. Виходить, що щеплення від грипу, найчастіше не відповідає вірусу грипу, який викликав чергову епідемію.

Таким чином, вакцинації неоднозначно впливають на здоров’я людини. Питання: «прищеплювати дитину чи ні?» у кожному випадку повинно вирішуватися індивідуально, з участю лікаря, але самими батьками. Щеплення не можуть бути повністю безпечні, а вакцинуватися повинні здорові діти. Згідно з українським календарем щеплень дитина за два роки має отримати 17 різних вакцин, а відсоток здорових дітей, здатних до вироблення відповідного імунного захисту з кожним роком знижується. Що поряд з підвищенням алергізації населення служить фактором ризику реакцій і ускладнень щеплень. Вакцинації «форматують» імунітет проти певних інфекцій, але при імунодефіциті цей захист виявляється недостатнім. А інші «ділянки оборони», зокрема від банальних мікробів і вірусів стають ослабленими. В результаті такі діти починають часто і тривало хворіти (зазвичай без температури з хронічними симптомами). А до того ж переносять навіть те інфекційне захворювання, від якого їх вакцинували. Все частіше доводиться спостерігати важкі випадки паротиту, кору, коклюшу у дорослих.

Зменшити ризик ускладнень від вакцинації можна шляхом попереднього обстеження дитини. Однією з найбільш інформативних недорогих методик є реакція пошкодження нейтрофілів вакцинальними антигенами, яка дає інформацію про ступінь сенсибілізації (алергічної налаштованості) організму. Нейтрофіли (гранулоцити) – це особлива популяція клітин, однією з функцій яких є виявлення і розпізнавання антигенної структури рониклих в організм вірусів і мікробів. Включаючись в міжклітинну кооперацію вони спричиняють регуляторну дію на функції інших клітин, що забезпечують послідовність імунних реакцій.

У періоди перед та після вакцинації слід обмежити надходження в організм яєчного білка і яловичини з їжею протягом двох тижнів, тому що при виготовленні вакцин використовують яєчний білок і бичачу сироватку, що після вакцинації проявляється у вигляді харчової алергії на ці продукти.

Для дітей раннього віку особливо небезпечна підвищена продукція так званих цитокінів запалення (ІЛ-1, ІЛ-6), стимулятором яких є бактеріальні ендотоксини. Тому введення дітям вакцинних препаратів, приготовлених з убитих грамнегативних мікроорганізмів (коклюшна фракція у АКДП-вакцини саме така), пов’язане з високим ризиком виникнення неврологічних та алергічних ускладнень. Безпечніше проводити вакцинацію з використанням безклітинного коклюшного компонента.

Для дітей з Т-клітинним імунодефіцитом (у новонароджених фізіологічний Т-клітинний імунодефіцит), найбільш небезпечні живі вакцини. У зв’язку з цим доцільність імунізації новонароджених вакциною БЦЖ видається, принаймні, спірною. Існує думка, що щеплення БЦЖ є фактором, що значно збільшив кількість осіб з Т-клітинним імунодефіцитом. З тих же міркувань при вакцинації дітей до 1 року поліомієлітною вакциною краще замість живої вакцини Себина використовувати вбиту вакцину Солка.

Вакцинацію АКДП слід проводити вакциною з безклітинним кашлюковим компонентом (в Україні вона почала застосовуватися з 2001 року тільки для ревакцинації дітей у віці 18 місяців і для повного вакцинального комплексу дітей з протипоказаннями до проведення вакцинації АКДП-вакциною).

І, нарешті, можна підготувати дітей до вакцинації, знизити ризик реакцій і ускладнень з допомогою гомеопатії. По-перше, для ефективної вакцинації необхідно в першу чергу, збалансована і компетентна імунна система. Гомеопатія в дитячій практиці може ефективно лікувати стан імунного дефіциту. За кілька місяців до передбачуваної вакцинації навіть для відносно здорової дитини потрібно підібрати гомеопатичний препарат відповідно до його конституції (сукупності стійких фено- та генотипових ознак і реактивності). Для цього лікарю-гомеопату необхідно, крім огляду пацієнта та вивчення обставин його життя і народження, вивчити і взяти до уваги спадкові фактори. По-друге, безпосередньо 2 тижні до та 2 тижні після вакцинації слід вживати ряд ліків для зниження ризику побічних реакцій. По-третє, гомеопатична терапія може застосовуватися при виникненні післявакцинальних ускладнень, зокрема в комплексі з іншими реабілітаційними заходами.