За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я серед всіх захворювань у світі, кишкові гельмінтози займають третє місце. Вважається, що 900 мільйонів людей вражені аскаридами. Найчастішою скаргою є відчуття дискомфорту і переймоподібні болі (коліки) в верхній частині живота. На додаток до безлічі проблем терапевтичного і навіть хірургічного плану аскариди призводять до втрати апетиту, порушень  всмоктування їжі, втрати ваги. Загальноприйнятий курс лікування має проводитися 3 рази на рік з 4-х місячним інтервалом протягом трьох років.

Паразитарні хвороби є причиною затримки психічного і фізичного розвитку дітей, знижують працездатність дорослого населення. Викликаючи алергізацію організму ураженої людини, вони знижують опірність до інфекційних і соматичних захворювань, зменшують ефективність вакцинопрофілактики. За оцінкою Всесвітнього банку реконструкції і розвитку економічний збиток від кишкових гельмінтозів займає четверте місце серед усіх хвороб і травм. Ураження людини гельмінтами залежить від економічного рівня країни та санітарної культури кожної людини. В Африці на кожного жителя припадає більше двох видів, в Азії та Латинській Америці – не більше одного виду гельмінтів, у благополучній Європі кожен третій житель вражений гельмінтами.

Статистика захворюваності гельмінтозами в Україні відсутня, однак не важко припустити, що вона вище, ніж у багатьох розвинених країнах Європи. У певний період розвитку СРСР існувала програма дегельмінтизації населення, особливо дітей. В даний час подібних програм в Україні немає і, природно, можна припустити зростання захворюваності гельмінтами.

Здавалося б, люди створили найпотужнішу зброю, підкорюють моря і океани, але не можуть впоратися з глистами. Це пояснюється декількома причинами: по-перше, це хвороба з розряду «сором про це казати», по-друге, більшість гельмінтів здатна вражати будь-який організм, незалежно від імунного  статусу, по-третє, діагностична цінність існуючих методів дослідження невелика. Й нарешті, часто використовуються неправильні підходи в терапії глистової інвазії.

Глистні інвазії (гельмінтози) – захворювання, що викликаються паразитичними черв’яками (гельмінтами). Черв’яки – велика група досить складно влаштованих багатоклітинних організмів, що мешкають в різних умовах. Частина з них у процесі еволюції набула здатність існувати в інших біологічних об’єктах, використовуючи можливість останніх для свого виживання (паразитизм). Ці черв’яки і називаються гельмінтами, а викликані ними захворювання – гельмінтозами або глистовими інвазіями. В даний час відомо близько 300 гельмінтозів людини, але поширені далеко не всі. Число можливих паразитів для людини продовжує збільшуватися. До вже відомих гельмінтів для населення Європи приєдналися рідкісні види азіатських і тропічних паразитів, завдяки посиленню міграції населення. Крім того, відомі види гельмінтів починають освоювати “нові території” в людському організмі.

У медицині нерідко зустрічаються ситуації, коли наявність гельмінтозу не розпізнається, а скарги пацієнта призводять до призначення антибіотиків, гормонів або інших фармацевтичних засобів. При цьому перебіг хвороби, що вимагає специфічного антигельмінтного лікування утруднюється. На жаль, і деякі загальноприйняті види лікування та профілактики можуть сприяти появі гельмінтозів. Широке застосування антибіотиків порушує взаємовідносини організму з симбіотами (корисними мікроорганізмами), що може вести до появи не тільки вірусів і грибків, але і гельмінтів. Масові имуномодулючі операції (більш відомі під назвою щеплення) проти вірусів або бактерій також можуть служити пусковим моментом для розвитку гельмінтозу.

Всім гельмінтам властива стадійність розвитку (найчастіше: яйце – личинка – доросла форма), яка має назву “цикл розвитку”. Гельмінт проникає в організм людини на одній стадії розвитку, а залишає його на інший, що обумовлює практичну відсутність заразності хворого. Хоча людина є джерелом поширення гельмінтів у зовнішнє середовище.

Виходячи з кінцевої мети будь-якої живої істоти (збереження себе як виду), гельмінти придбали здатність до тривалого існування в організмі людини. При цьому найчастіше глистяна інвазія (зараження) не має яскравих проявів, особливо на почату хвороби. Дійсно, навіщо вбивати курку (тобто, господаря), що несе золоті яйця (тобто, забезпечує притулок і харчування)?

Глисти завдають механічного впливу на кишковик та інші органи. Паразити тихо грабують людину, відбираючи в неї, хоча і не останнє, але значну кількість поживних речовин і вітамінів. Здатність паразитів до засвоєння цукру (глюкози) лежить в основі такого прояву гельмінтозів як загострене почуття голоду. Внаслідок паразитизму можуть виникати токсичні і алергічні реакції. Деякі гельмінти в процесі своєї життєдіяльності виділяють особливі речовини, так звані токсоїди, які є сильними отрутами. Всмоктуючись у кров, токсоїди розносяться по організму і вражають в першу чергу такі тканини, як нервова і м’язова.

Для гельмінтозів характерна наявність двох фаз у розвитку симптомів: гострої і хронічної. Гостра фаза розвивається у перші два-три тижні після зараження, хронічна – від кількох місяців до багатьох років.

Угострій фазі спостерігається підвищення температури тіла, висипання і набряки шкіри, біль у суглобах, збільшення лімфатичних вузлів, можливі розлади кишечника, ураження легень, збільшення печінки та селезінки. Найсуттєвіші показники алергізації – це збільшення кількості еозинофілів у периферичній крові. При біохімічному обстеженні виявляється зниження кількості загального білка в крові, зміна його складу: підвищення імуноглобулінів (особливо класу Е).

Офіційна медицина в лікуванні глистової інвазії робить наголос на знищення зовнішнього ворога – паразита. На жаль, навіть за допомогою сучасних фармацевтичних препаратів повністю знищити гельмінтів, часто не вдається, проте вдається завдати удар по організму. Щодо гомеопатії, яка давно знайшла своє застосування при гельмінтозах, то її дія спрямована не на знищення «терористів», а на викорінення умов, що призводять до появи та розмноженню паразитів в організмі людини. Це відновлення роботи травного тракту, поліпшення роботи імунної системи і налаштування загальних механізмів захисту організму. Якщо виконання такої задачі вдається, то гельмінти самі залишають «негостинного господаря». І хоча гомеопатичне лікування більш повільне, порівняно з коротким курсом хімічної терапії, воно більш надійне, і що не менш важливо – безпечне для організму. Це особливо актуально, якщо врахувати, що більшість страждаючих глистовою інвазією – діти.

Відзначимо найбільш відомі гомеопатичні засоби для лікування гельмінтозів. Це полин лікувальний («боже дерево») (Abrotanum), часник (Allium sativa), який подібно полину з найдавніших часів використовувався як ліки від глистів і лихоманки. Пупавка грецька (Anthemis nobilis), тритурація з горіха акації катеху (Acacia catechu). З народної слов’янської медицини в гомеопатію прийшов досвід використання ромашки аптечної (matricaria Chamomilla). Ромашка особливо показана при проявах гельмінтозу у дітей в період прорізування зубів. Назва наступної рослини говорить сама за себе – марь противоглистна (Chenopodium anthelminticum). Олія з неї здавна застосовується проти аскарид і нематод.

Особливо випробуваним засобом є цитварний полин (artemisia Cina), особливо при аскаридозі. Характерною ознакою хвороби є безсоння, капризи, крики. Схильність до судом, тремтіння, спазми. Дитина не переносить розчісування волосся. Косоокість у поєднанні з глистами. Лице запавше, бліде, втягнуті крила носа, роздутий живіт. Синювате кільце або сірі смуги навколо рота. Дитина постійно тре ніс або колупає в носі, весь час голодна.

Засіб, відомий своїми протиглистовими властивостями з часів Діоскорид і Галена – чоловіча папороть (Filix-mas). Ще кілька відомих протиглистових гомеопатичних препаратів готують з рослин: камала (Croton coccineus), квітів абіссинського дерева (Brayera anthelmintica), ноголистника щитовидного (Podophyllum peltatum), пижмо звичайнє (Tanacetum vulgare). Окремої уваги заслуговує спігелія противоглистна (Spigelia anthelmia).  Вона росте на Філіппінах, впровадженням її в Європейську медицину XIX століття як протиглистового препарату займався професор Спігеліус , на честь якого вона і названа. В арсенал гомеопатії потрапила також тинктура з насіння мексиканської чемериці (Sabadilla officicnalis). Ще одним протиглистовим гомеопатичним засобом є тинктура з свіжої рослини дубровника істинного, або котячої трави (Teucrium marum verum). Він особливо підходить для лікування літніх людей і дітей. Має яскраво виражені симптоми глистової інвазії.

Слід відзначити, що успіх гомеопатичного лікування гельмінтозу визначає правильний вибір препарату, що не виключає можливості самолікування, але підвищує його ефективність при консультації фахівця.

На закінчення хочеться навести випадок із практики. Батьки 8-річної дівчинки звернулися на прийом зі скаргами на періодичний, ниючий біль у животі без чіткої локалізації, не пов’язаний з прийомом їжі. У дитини поганий апетит, який спостерігається з періоду раннього дитинства. Часто гризе нігті. В школі навчається погано, розсіяна, відсутня концентрація уваги. Разом з тим, дівчинка чутлива до зауважень, образлива. Часто хворіє застудами, зазвичай загострюється хронічний тонзиліт. При цьому горло болить завжди з лівого боку (навіть така дрібна деталь важлива для правильного  гомеопатичного призначення ). У ранньому дитинстві страждала ексудативним діатезом, були невеликі прояви рахіту. Два рази перенесла гострий бронхіт. Оперована в 7 років з приводу збіжної косоокості, але операція не усунула дефект. З 5-ти років страждала «безпричинними» розладами кишечника, потім цей симптом під впливом лікування і дієти припинився. Два рази була обстежена на наявність гельмінтозу, без його верифікації. Об’єктивно: дівчинка бліда, худа, з вип’яченим уперед животом. Збільшені підщелепні і пахові лімфатичні вузли. Живіт м’який, безболісний. Печінка трохи збільшена. За даними УЗД є дискінезія жовчних шляхів і перегин жовчного міхура. Для лікування була обрана спігелія противоглистна (Spigelia anthelmia), враховуючи підозру на гельмінтоз, косоокість, лівосторонні прояви ангін, порушення серцевого ритму, наявність зоба в сімейному анамнезі. Через два тижні при послабленні кишечника почалося виходження глистів. Вже через півтора місяця дитина стала виглядати по-іншому. Живіт «втягнувся», зменшилася блідість, перестали турбувати болі в животі. За період спостереження застудами не хворіла. Але найдивніша річ – зникла косоокість, а з нею і необхідність носіння окулярів.