Головний біль, зокрема мігрень, відома людству, принаймні біля трьох тисяч років. В папірусах стародавніх єгиптян знайдені описи нападів мігрені,  а також прописи ліків для терапії цього страждання. Незважаючи на таку давню історію, навіть для сучасної медицини, механізми розвитку болю та причини мігрені лишаються загадкою. Навіть самі лікарі, й звісно їхні пацієнти, що страждають на мігрень, не мають  певного уявлення щодо виліковності цієї хвороби. Р. Паккард, який присвятив життя дослідженню головного болю, щодо мігрені висловися так: «Людина, яка страждає на головний біль є «медичною сиротою». Їй роблять нескінченні аналізи, призначають безліч різних ліків, в решті решт вона залишається наодинці зі своїм болем». Слабкою втіхою для подібних пацієнтів може слугувати той факт, що на мігрень хворіли всесвітньовідомі та геніальні особистості, зокрема З. Фрейд, Ч. Дарвін, Б. Шоу, Л. Толстой, Ф. Шопен, Ю. Цезарь, І. Ньютон, К. Маркс, Е. По, А. Чехов, П. Чайковський, А. Нобель та багато інших.

Головний біль, зокрема мігрень, відома людству, принаймні біля трьох тисяч років. В папірусах стародавніх єгиптян знайдені описи нападів мігрені,  а також прописи ліків для терапії цього страждання. Незважаючи на таку давню історію, навіть для сучасної медицини, механізми розвитку болю та причини мігрені лишаються загадкою. Навіть самі лікарі, й звісно їхні пацієнти, що страждають на мігрень, не мають  певного уявлення щодо виліковності цієї хвороби. Р. Паккард, який присвятив життя дослідженню головного болю, щодо мігрені висловися так: «Людина, яка страждає на головний біль є «медичною сиротою». Їй роблять нескінченні аналізи, призначають безліч різних ліків, в решті решт вона залишається наодинці зі своїм болем». Слабкою втіхою для подібних пацієнтів може слугувати той факт, що на мігрень хворіли всесвітньовідомі та геніальні особистості, зокрема З. Фрейд, Ч. Дарвін, Б. Шоу, Л. Толстой, Ф. Шопен, Ю. Цезарь, І. Ньютон, К. Маркс, Е. По, А. Чехов, П. Чайковський, А. Нобель та багато інших.

Існують декілька теорій, які намагаються пояснити причини і механізм розвитку мігрені. Кожна з них, спираючись на власні припущення пропонує відповідні алопатичні ліки.

«Судинна» теорія стверджує, що мігрень викликається раптовим звуженням внутрішньочерепних судин, що в свою чергу призводить до ішемії мозку. Фаза звуження змінюється розширенням судин, що і викликає головний біль.

Теорія M.A. Московича передбачає, що при нападі мігрені активізується тригемінально-васкулярна система з виділенням нейропептидів в краніальних судинах, що викликає їх розширення, підвищену проникність і розвиток в них нейрогенного запалення.

Згідно «серотонінергічній теорії» перед нападом мігрені посилюється агрегація тромбоцитів, з них вивільняється серотонін, що призводить до звуження великих артерій і вен та розширення капілярів. Безсумнівно, серотонін (5-гидроокситриптамин або 5-НТ) відіграє важливу роль у розвитку хвороби, тому триптани, антагоністи рецепторів серотоніну 5-НТ1, успішно блокують напади мігрені. Селективні антагоністи серотоніну (золмітриптан, суматриптан, наратриптан, ризатриптан, елетриптан) мають вибірковий вплив на серотонінові 5-HT1B/1D рецептори мозкових судин, запобігають виділенню субстанції Р з закінчень трійчастого нерву і розвитку нейрогенного запалення. Триптофан є попередником серотоніну в організмі, з нього утворюється 5-гидроокситриптофан, потім серотонін. Раціон із зменшеною кількістю амінокислоти триптофану може допомогти деяким людям, якщо вибрати в якості основного джерела білків домашню птицю і прісноводну рибу, можна значно зменшити прояви хвороби. Багато триптофану містять тверді і витримані сири, червоне вино, маринований оселедець, куряча печінка, боби, квасоля, сметана, шоколад. Всі ці продукти здатні провокувати мігрень.

Ще одна, хоч і не дуже популярна, теорія говорить, що під час нападу мігрені в організмі виникає нестача магнію. Вважається, що дефіцит цього мікроелемента може сприяти розвитку головного болю типу мігрені і для його профілактики рекомендується щодня приймати 100-200 мг магнію.

Існуючі теорії виникнення мігрені привели до створення сучасних алопатичних ліків, які вчасно вжиті, запобігають розвиток нападу. Але офіційна медицина, яка здатна знищити, або бодай зменшити больові та інші неприємні відчуття, не в змозі вплинути на причину хвороби. Зовсім інший підхід пропонує гомеопатія. Він передбачає, що лікар повинен простежити виникнення і розвиток симптомів, враховувати конституцію організму, структуру особистості пацієнта, а також визначити взаємозв’язок між різними патологічними проявами. Іншими словами, для гомеопата потрібно більш широка і якісно інша інформація від пацієнта, порівняно з практикою офіційної медицини.

Для пояснення гомеопатичного підходу в лікуванні головного болю спробуємо подивитися на проблему мігрені по-іншому, щоб глибше проникнути в суть захворювання. Видатний патофізіолог, який займався проблемою головного болю Х. Вольф вперше зазначив своєрідні психологічні риси таких пацієнтів. За його спостереженнями – це амбітні особистості з нав’язливими ідеями, чутливі й вразливі, схильні до самозакоханості, які відрізняються високою культурою. Для них і життєвий успіх, який має виняткове значення, і боязнь невдачі також може провокувати напад мігрені. Такі люди відрізняються акуратністю, робота для них, найважливіша частина життя. Вони важко пристосовуються до обставин, мають мало друзів і болісно ставляться до тих, хто не відповідає їх моральним цнотам. Р. Селинскі спостерігав, що мігрень часто виникає як насідок образи і тривоги, коли пацієнт ставить собі завдання, що перевершують можливості їх вирішення. Н. Пезешкян, основоположник позитивної психотерапії, зазначив, що страждають мігренню люди дуже порядні, чесні, акуратні, які вміють досягати поставлені цілі, з високим інтелектом, але у них слабо розвинені емоції.

Психоаналітики, які лікували хворих на мігрень, нерідко спостерігати початок або завершення нападу мігрені під час лікування. Найчастішою прелюдією для початку нападу буває стан стримуваного гніву. Кільком дослідникам вдалося спостерігати вражаюче явище – раптове завершення нападу болю після того, як пацієнт усвідомив стримуваний гнів, і дав йому вихід у вигляді лайки.

Особливості особистості пацієнта, в тому числі вищеперераховані, грають значну роль в гомеопатичному лікуванні головного болю, вони обов’язково враховуються при виборі ліків. При цьому також аналізується зв’язок головного болю з іншими нездужаннями. Наприклад, вегето-судинною дистонією, шлунковими, печінковими розладами, запамороченням, передменструальним синдромом, клімаксом. Велика увага приділяється провокуючим моментам. Це можуть бути алкоголь, кава, певні харчові продукти і навіть запахи, емоційні потрясіння, роздратування, гнів, фізична або розумова перевтома, недосипання. А також зміни погоди, переохолодження, перегрівання, дні місячного циклу, певний час доби.

Для успішного гомеопатичного лікування не менш важлива точна характеристика самого болю (рве, ріже, давить, пронизує, трощить тощо), її локалізація (половина голови, у потилиці, в лобі, у скроневій ділянці, над очима тощо). Іноді біль супроводжується незвичайними відчуттями: «збільшення голови», «стягуючого обруча», «плаваючого на хвилях мозку», «проникаючого в череп цвяха», «ударами молотка» тощо. Аналізуються обставини, що впливають на зменшення (або посилення) болю, швидкість його виникнення і тривалість, поведінка пацієнта під час нападу.

Тільки на основі повного аналізу цих даних можна вибрати ліки, яке мають характеристику, підходящу для картини хвороби. Тому кількість гомеопатичних препаратів для лікування головного болю багаторазово перевищує число засобів офіційної медицини, а позитивний ефект може бути досягнутий тільки в результаті співпраці лікаря-гомеопата і пацієнта. З іншого боку, саме гомеопатія здатна надійно зменшити прояви захворювання і запобігти новим нападам, а в ряді випадків привести до повного видужання.

Якщо говорити про самі гомеопатичні ліки, то частіше інших застосовуються препарати золота, натрію, цинку, фосфору, кремнію, миш’яку, магнію, сірки, ацетилсаліцилова кислота. З рослинного царства: кава, хінін, жовтий жасмин, блювотний горіх, переступень білий, голубчик різнобарвний, болиголов, простріл луговий, гіркий грудошник, мухомор червоний, туя західна. Крім того, використовуються сепія каракатиці, амбра кашалота, зміїні отрути. А також біологічно активні речовини і гормони, перетворені в гомеопатичні ліки: адреналін, серотонін, фолікулін.

Таким чином, гомеопатичний, індивідуальний підхід до проблеми головного болю набагато складніший. Він спирається на досвід, знання та інтуїцію лікаря, часто вимагає часу на пошук ефективного препарату, який може поліпшити власно перебіг хвороби. На закінчення хочу представити випадок з практики, який запам’ятався тим, що до моменту початку гомеопатичного лікування пацієнт мав «стаж мігрені» більше 50 років.

Пацієнт 68 років, звернувся на консультацію з єдиною скаргою: головні болі, які турбують його протягом дуже тривалого часу. Причину болю, незважаючи на численні обстеження з’ясувати не вдалося. У цій консультації є невелика передісторія. Гомеопатичним способом довгий час лікувалася його дружина, сам пацієнт виконував роль водія, скептично ставлячись до жінчиних примх. Тому я з подивом побачив його в ролі пацієнта, але швидко зрозумів, що підставою для скепсису була його «вкрай матеріалістична» точка зору. Питання, яке задав цей чоловік: «Припустимо, гомеопатія допомагає. Але який механізм дії?» — типове для логічного типу мислення. Що ще вдалося з’ясувати у пацієнта? Число днів в місяць, коли болить голова, становить 20-22. Біль інтенсивна, без чіткої локалізації та факторів, що її полегшують або погіршують, зазвичай починається о 4-5 годині ранку. При болем з’являється відчуття «спазму». Він змушений приймати велику кількість алопатичних медикаментів. Але навіть потужні знеболюючі препарати допомагають, якщо їх застосовувати на самому початку нападу. Пацієнт також страждає на періодичне безсоння, підвищення артеріального тиску до 150-160/100 мм.рт.ст. Також страждає на легку форму цукрового діабету II типу (рівень цукру крові в межах 7-9 мМоль/л). Серед результатів клінічного обстеження звертає на себе увагу відносно високий рівень гемоглобіну (162 Г/Л) і збільшена кількість еритроцитів (5,83 млн), невелике підвищення рівня тиреотропного гормону (7,2 мкМ/л) без клінічних ознак гіпотиреозу. В молодості був прооперований з приводу двосторонньої пахової грижі. Погано сприймає спеку, в їжі не перебірливий. На пенсії, не працює. Справляє враження, відповідальної, акуратної людини, у який логіка домінує над почуттями.

Пацієнту був призначений один з препаратів натрію. У перший місяць лікування кількість нападів скоротилася до 7, на другий до – 4, на третій місяць трапилося лише 3 епізоди мігрені. З тих пір минуло півтора року. Число нападів на місяць становить у середньому 5-7, вони переносяться легше. Рівень ТТГ став нормальним, цукор крові залишається без змін, спостерігаються невеликі підйоми артеріального тиску. Пацієнт відновив трудову діяльність і став явним прихильником гомеопатії, незважаючи на її «недоказовість».