Історія гомеопатії в Україні заслуговує ретельного дослідження. Будемо сподіватись, що у майбутньому не бракуватиме часу та натхнення для цієї роботи. Мусимо виконати її не тільки старанно, але й науково, з посиланням на джерело, відомості з архівів, перевіркою інформації, врахуванням позиції окремих авторів. Є аксіомою, що просування вперед, прогрес в науці та гомеопатичній практиці неможливий без належного зберігання нашої “історичної пам’яті”. Отже, згадаємо загальновідомі факти та поступово приєднаємо до них, як щиросердно сподіваємося – проявлені “темні плями” та розплутані таємниці. Вочевидь належне висвітлення історії української гомеопатії у всесвітньому павутинні є на потребі часу.

Цілком зрозуміло, що історію гомеопатії в Україні слід розглядати у декілька етапів.

По-перше – дореволюційний період, де ми маємо численні свідоцтва у вигляді часописів, книг та архівів, завдяки відкритій публічності та бодай обмеженого, але офіційного визнання гомеопатії імперською державністю.

Другий історичний етап – гомеопатія за часів більшовицького терору та радянської влади. З цього етапу зберіглося найменше свідчень, гомеопати існували напівлегально, зникали безвісті, годі шукати якихось публічних пам’яток, за виключенням самодруків.

Нарешті третій етап (1987-1989 роки) з періоду створення першого офіційного гомеопатичного відділення, поліклініки, Центру гомеопатії МОЗ України, виходу наказу МОЗ України №365, який певним чином легалізував статус гомеопатичної терапії та фармації.