Дем’ян Володимирович Попов народився 13 листопада 1899 року в селі Гапонівка Полтавської Губернії в селянській родині Попова Володимира Порфир’євича. Вчився в приходській початковій школі, потім в интернаті села Харківці та комерційному училищі міста Лохвиця. У 1920 році вступив та року 1925 (перший радянський випуск) закінчив Одеський медичний інститут. Професійне життя Д.В.Попова тривало 61 рік. Десять з них він присвятив хірургії – працював у місті Кировограді та області, хірургом потрапив на фронт Другої світової війни. Деякий час лікар Попов захоплювався фіто, райцтерапією, кровопусканням, тібетською медициною,  але згодом звернувся до гомеопатії, яку почав вивчати на початку 30-х років, ще працюючи хірургом та завідуючим районною лікарнею в селі Устинівка Кировоградської області. Першими гомеопатичними підручниками були “Органон” Ганемана, лікознавство Шарета і Неша.

У 1935 році Попов приїздить до Києва і працює виключно як лікар-гомеопат. В той час у столиці працювали близько 30 лікарів-гомеопатів, які використовували головним чином поліпрагмазію (прописи з багатьох ліків) і користувались низькими потенціями. Завдяки експеріментам і величезній  практиці Дем’ян Володимирович перейшов до методики уніцізму (призначення одного препарату), а також почав застосовувати високі та надвисокі розведення ліків. Він швидко стає найпопулярнішим лікарем-гомеопатом.

Село Устинівка

Перше місце де працював Д.В.Попов у Києві – поліклініка Червоного Хреста на Подолі, останнє – поліклініка лікарні №14 лікарні ім. Жовтневої Революції (на разі Олександрівська лікарня). Йому несподівано довго дозволили вести приватну медичну практику (мабуть радянська влада не второпала, як їй відноситись до популярного лікаря-гомеопата). З другого боку, відомо, що  радянське та партійне керівництво потай лікувалося у доктора Попова. За приблизним розрахунком за своє життя він проконсультував близько мільйону пацієнтів – абсолютний рекорд, недосяжний для сьогодення. Часто доктора Попова запрошували у відомі київські клініки для консультації складний хворих. Він володів чудової пам’яттю, відточеною спостережністю, асоціативним мисленням, надприродною працьовитістю, філософським ставленням до професії та життя.

Інтернат в с.Харківці

Гомеопатія в країні, де лікарю Попову прийшлося працювати усе життя, завжди існувала напівлегально. Її не ліквідували, але намагалися в різний спосіб пригнітити. Видавались окремі накази, що забороняли лікувати гомеопатично певні захворювання, та які уніможливлювали використання багатьох гомеопатичних ліків, вводилася заборона на навчання гомеопатії у будь-якій формі, та видання гомеопатичної літератури.

Лікар Попов завжди керувався своїм улюбленим гаслом – festina lente (поспішай повільно). Він познайомився з  доктриною гомеопатії завдяки  “Органону” Ганемана, практичним посібникам з лікознавства Неша та Шарета, бував у Москві на засіданнях Всеросійсього товариства лікарів-гомеопатів. Перші гомеопатичні ліки (в низьких потенціях) Дем’ян Володимирович отримав з ленінградської гомеопатичної аптеки за часів українського голодомору та зубоження медицини. Так почався його багаторічний  експерімент з випробування ефективності гомеопатичного метода лікування. Досить швидко йому стає зрозумілим, що гомеопатичні ліки здатні допомогти навіть у випдаках хірургічного профілю. В той же час лікар Попов переконався в існуванні гомеопатичного лікарського загострення.

В майбутньому загострення від ліків зробилось у нього ключем для розв’язання багатьох “гомеопатичних проблем”. Він намагався якомога зменшити загострення, щоб воно меньше впливало на пацієнтів. В той же час він вважав, що загострення від ліків найбільш надійний спосіб для уточнення гомеопатичного лікознавства, що перевантажене симптомами загального характеру. За думкою Д.В.Попова якраз високі розведення можуть  выявити всі особливості лікарської речовини, на відміну від того, що низькі потенції викликають лише малохарактерні симптоми. Цей висновок дозволила йому зробити широка практика и методика уніцизма, якої він притримувався  в зрілий період свого професійного життя. Він наполягав, що гомеопатичні загострення від високих розведнь виникають виключно у надчутливих осіб.

В результаті дослідження таких людей можна розпізнати їх лікарський тип, або  як ми зараз говоримо про це “образ ліків”. Ця ідея виникла внаслідок  роздумів лікаря Попова над сутністю понятть “здоров’я” та “хвороби”. Його висновок був категоричний – людей, повністю здорових у всіх відношеннях не існує. Є практично здорові люди, але оцінювати рівень їх здоров’я слід теж індівідуально. Таким чином, він вважав, що відоме положення Ганемана щодо гомеопатичних лікарських випробувань на здоровых людях здійснити на практиці неможливо.