CURICULLUM VITAE

Лікар Йосип Йосипович Савицький (прадід)

Будь-яке, саме маленьке діло, починається з людини. Хочеться, щоб тебе сприймали таким, який ти є насправді і краще розуміли чим ти займаєшся.

Я народився 22 січня 1962 року, в Києві. Сталося це в понеділок, рано вранці, і якщо вірити прикметам, зумовило постійну потребу в трудовій діяльності.

У дитинстві я мріяв бути не космонавтом, військовим або пожежним, і, звичайно, не лікарем, а водієм сміттєвої машини. Якщо я пропускав її ранковий приїзд (близько 6 ранку), то день вважався втраченим, незважаючи на вмовляння і розради батьків. Найкращою агітацією на користь лікарської професії служила домашня гомеопатична аптечка. І ще, я добре запам’ятав слова мого діда, про те, що лікаря можна зробити кар’єру не вступом до лав КПРС, а за допомогою своїх знань і мистецтва. З показним байдужістю, щоб подражнити батьків, я став студентом Київського медичного інституту.

Родина Савицьких (прадід та бабуся)

Медичної професії мало не завадило захоплення самодіяльним театром, з якого відкривався шлях на сцену. Артистом я таки не став, але уроки акторської майстерності дуже придалися для психологічного аналізу і розуміння інших людей.

З 1984 року почалася моя лікарська біографія. Перевага молодості полягало в тому, що вона дозволяла працювати цілу добу, після чергування в клініці та операцій вести гомеопатичний прийом. Це була важка, фізично виснажлива, але неймовірно цікава робота. Операційні сестри добре розуміли нецензурні вирази, а гомеопатичні пацієнти вимагали тонкого психологічного підходу. І те, й інше виявилося справжньою школою життя, необхідної молодому доктору. Здоров’я і хвороба, життя і смерть, виявилися конкретними поняттями, які вимагають роздуми, знань, завзятості і мужності. Потреба в мистецтві проявилася у двох невеликих збірках віршів.

Й. Савицький серед медперсоналу лікарні

Розпочата “перебудова” вселила в мене дала надію позбавитися від принижуючих гідність “лікарських п’ятихвилинок”, і зарплати, вистачає на бак бензину для уживаної “вісімки”. Після 10 років проведених і біля операційного столу та на гомеопатичному прийомі, я придбав чималий досвід у лікуванні гострих і хронічних захворювань. Зібравши необхідну суму грошей я відкрив власну фірму, і на якийсь час відчув себе вільною людиною, хоча крім впертості не мав найменших уявлень про ведення бізнесу.

У 1994-му році мені вдалося захистити давно заплановану кандидатську дисертацію, присвячену застосуванню гомеопатичного методу лікування в офіційній медицині. Сподіваюся, що і в

Дем’ян Володимирович Попов з онуком

гомеопатичних дослідженнях я зберіг вірність науковому стилю – пошуку аргументів замість емоцій.
Зайнявшись тільки гомеопатією, я гідно оцінив думка Дем’яна Володимировича Попова: медицина єдина, лікар повинен розуміти в кожному випадку захворювання, що підлягає операції, що необхідно лікувати за допомогою засобів загальної медицини, де застосувати гомеопатію. Через багато років я намагаюся передати це тепер вже своїм учням.
З 1992 року я спробував свої сили в якості викладача на одному з наукових семінарів. Через два роки в моїй редакції і з моєю участю вийшла перша книга «Київська гомеопатична школа». У 1995 році за допомогою колег і Т.Д. Попової було відновлено випуск журналу «Вісник гомеопатичної медицини», який видавався на території України в кінці XIX, початку XX століття, з тих пір уже 15 років я маю

Дедусь, мама та я

честь бути головним редактором цього видання.
З 1999 року для мене настала пора «суспільної діяльності». Як Голова правління Асоціації гомеопатів України я намагаюся підтримувати класичний напрям в гомеопатії. Асоціація не перетворилася на бюрократичний придаток Міністерства Охорони Здоров’я, а здійснює реальну роботу, включаючи З’їзди гомеопатів України. З 2001 року разом з групою однодумців на базі існуючого навчального центру фірми був створений «Інститут гомеопатії», програма якого відповідає Міжнародним стандартам гомеопатичного освіти.

Батько в образі кіноактора

У 2004 році я відкрив для себе нову сторінку в біографії – Центр гомеопатії у Вільнюсі (Литовська Республіка). Європейські умови роботи змусили вчити іноземні мови, вивчати психологію інших народів, що в свою чергу, дало новий досвід і нові ідеї у лікуванні. Так була написана книга «Гомеопатія не для всіх» литовською мовою. Через рік вона була перевидана в Україні, а потім і в Росії.
Потім мої інтереси звернулися до ендокринології, де застосування гомеопатії часто буває особливо ефективним. Таким чином, були створені професійні керівництва для лікарів два томи «Гомеопатії в ендокринології», видані в 2005 і 2007 році.
Наукова та громадська робота завжди були для мене лише прекрасним доповненням до гомеопатичної практиці. Я ніколи не забував про своїх пацієнтів, які самі навчили мене не тільки терапевтичному мистецтву, але й мудрості. Тому моя автобіографія не віддільна ні від моїх вчителів, ні від учнів, ні від моїх пацієнтів, завдяки яким відбулася життя.

Мама посеред повіді Дніпра

Часто пацієнти і колеги ставлять запитання про ефективність гомеопатії. Через 28 років практики можу зробити попередній висновок – вона ефективна, в руках професіонала. При цьому з кожним роком з’являється все більше важких випадків, пацієнтів від яких “відмовилася” офіційна медицина, людей з не встановленим діагнозом, з непередбачуваними реакціями на хімічні препарати. Випробування роботою дається по силам – значить все в порядку.

Загоїтись тіла і душі завжди відбувається з Божим промислом, ми не творці чудес, а тільки їх свідки, якщо заслуговуємо дива разом з пацієнтом. Для мене високою нагородою є Орден Української Православної Церкви Преподобного Агапіта Печерського II ступеня, який я отримав з благословення Митрополита Київського і всієї України в 2010 році.

Наостанок кілька простих правил, яким мені вдалося слідувати останні 10-15 років. 350 днів на рік я роблю ранкову зарядку (“п’ять тибетських перлин”). 3 рази на тиждень я граю в хокей. І ще – не дозволяю собі їсти неякісних продуктів.

И еще немного о поэзии..

Хочу сказать спасибо
Всем, кто меня обидел.
Им благодарен, ибо
В них я себя увидел.

Хочу сказать спасибо
Всем тем, кто не помог.
Ведь если помогли бы
Я б ничего не смог.

Хочу сказать спасибо
И за обман и лесть.
Иначе я бы ни был
таким, каким я есть.

За ваше нетерпенье
Которое терплю,
Презренье, как прозренье
Я так благодарю.

За униженье славой,
За страсть к дешевизне…
Я думаю – вы правы.
Вы мног дали мне

Что точно попадали,
Что били в глаз, и в бровь.
Спасибо, что продали,
Так просто – за любовь.

 Хочу сказать спасибо,
Вы в памяти свежи.
Вы точно камень. Глыба,
Управшая с души.