А. Попов: ТРИВОГА ТА СТРАХ – КРАЩЕ БЕЗ НИХ

volnenie-trevoga-strah-i-fobii_0_0-1327920260

Гомеопатія спрямована на всебічне лікування людини в єдності її душі й тіла. Фізичні недуги і душевні страждання пов’язані між собою і щоб зцілювати, потрібно знати ці зв’язки. Серед психологічних проблем найчастіше зустрічаються страхи і тривога. Я завжди запитую у пацієнтів про їх фобії і страхи, намагаючись прочитати їх «між слів», або вловити їх в реакціях пацієнта, щоб отримати достовірне враження про особистість хворого.

Страх здавна привертав до себе увагу, як медична та соціальна проблема. «Проблема страху – вузловий пункт, в якому сходяться різноманітні і важливі питання, таємниця, рішення якої має пролити світло на все наше душевне  життя» (З. Фрейд). Але не кожного страху треба лякатися і не кожного варто позбутися. Страх може бути проявом «інстинкту самозбереження», наприклад, страх висоти. Але якщо людина не може жити або працювати вище першого поверху, або, як зізнався мені один пацієнт: «Страшно стати на табуретку» – тоді можна говорити про невротичне явище. Страх може ставати хворобою, руйнуючи внутрішню гармонію, блокуючи життєву енергію, необхідну для творення, творчості, відпочинку, людських взаємин.Випадок з практики: пацієнтка 47 років. Скарги на нічні напади страху з сильною тривогою, підвищенням артеріального тиску, серцебиттям, тремтінням тіла, з подальшим безсонням. Боїться захворіти психічним розладом, завжди відчувала страх перед іспитами. Страждає надмірною вразливістю й чутливістю, романтик. В сімейній історії – серцево-судинні захворювання. Почувається добре у помірному кліматі, цінує комфортні умови, погано переносить голод. Панічні напади почалися у 22 роки без з’ясованої причини. Після лікування у психіатра наступило поліпшення, але на короткий час. Напади з’являються або вночі, або ввечері, часто кожну другу ніч. Для полегшення стану пацієнтка змушена ходити пішки багато годин на день. Кілька років тому змушена була кинути роботу. До звернення до мене вона лікувалася в іншого гомеопата, застосовувала низку препаратів, які полегшували перебіг панічних нападів, але не зменшували їхню частоту. Після початку прийому нового гомеопатичного засобу почалося загострення всіх симптомів “з голови до ніг”. Трапилася носова кровотеча (повторення ситуації далекого дитинства ). Все тіло стало болісним. Пацієнтка з остраху припинила прийом ліків. Вирішено було змінити потенцію гомеопатичного препарату, і хвора стала користуватися «більш м’яким» засобом , але все одно відчувала загострення. Найбільш помітним було порушення серцевого ритму по типу екстрасистолії. Через місяць з’явилося явне поліпшення стану: напади зменшили інтенсивність, зникло внутрішнє і зовнішнє тремтіння. Позаяк пацієнтка з’явилася на прийом через 5 місяців. Загальний стан вважає хорошим. Панічні напади дуже зрідка, не частіше одного разу на місяць, їх інтенсивність , а головне страх – зменшився. Знову вийшла на роботу. Інші скарги: нестабільний сон, іноді відчуває незвичайні короткі, але інтенсивні болі в різних частинах тіла. Продовжені попередні призначення. Ще через 3 місяці: «Переконана , що лікування рухається в правильному  напрямку». За три місяці один легкий напад без страху. Стала більш спокійною і впевненою. Наприкінці лікування пацієнтка згадала декілька епізодів свого минулого життя, пов’язаних з появою страху, коли вона відчувала на собі тиск батьків. Завжди відчувала себе в ізоляції від суспільства, чекала тільки неприємностей від інших людей, боялася майбутнього. Перший страх з’явився у віці 5-ти років, коли вона випадково опинилася в закритій ванній кімнаті, кликала на допомогу й не могла самостійно вибратися. tryvoga_strakh_1

Тривога і страхи виникають в значній мірі з-за фіксованого мислення, яке покладає на людину безглузді обов’язки. Примус батьків переростає в самопримус, справжні потреби залишаються нереалізованими. Неувага до себе, пригніченість природних почуттів призводить до їх викривлення і трансформації. Способом втечі від тривоги у людей з фобічними реакціями зазвичай бувають різні захоплення, спорт, заняття самолікуванням. Вони купують медичні книги, нишпорять в фахових часописах, прагнуть випробувати різні методи лікування, проте уникають безпосереднього звернення до своїх внутрішніх конфліктів. Страх породжує питання, і той, хто в змозі на них відповісти стає кумиром. Так народжуються авторитети, як серед різних цілителів, так і серед релігійних і політичних діячів.

Страхи ведуть свій початок з дитинства, вірніше з моменту здатності до внутрішньоутробного сприйняття страхів і негативних емоцій матері. Страхи матері під час вагітності (страх перед пологами, болем, невідомістю, страхи, викликані словами і діями медперсоналу) можуть надалі переноситися на дитину. Тому гомеопатична терапія страхів навіть у дорослої людини повинна починатися з аналізу психологічних проблем батьків, перебігу вагітності матері, пологів, раннього дитинства. Існує думка, що джерелом страху може бути акт народження, як відчуття першої смертельної небезпеки. Перші фобії у дітей – це страх перед темрявою і самотністю, коли зникає мама, або інша особа, яка за ними доглядає. Інфантильний страх має дуже мало спільного з реальним страхом і, навпаки, дуже близький до невротичного страху дорослих.

Джерелом страхів дитини є сім’я, де змішуються любов і ненависть, ревнощі і залежність, співчуття і байдужість. Батьки, які покликані любити й захищати дитину, можуть виявляти агресивність, кидати її напризволяще (виїхати, померти), захворіти, впасти в депресію, або навпаки, жорстко контролювати дитину. Більшість дитячих страхів виникають через проблеми у родині, тобто причину їх потрібно шукати в батьках. В цьому відношенні переваги гомеопатичної методології очевидні. Гомеопатичне лікування підбирається для всієї родини, в центрі якої знаходиться страх дитини.

Негативні враження дітей знаходять своє вираження в їх інтересі до образів негативних героїв (відьми, баби Яги, розбійників тощо). Ганна Фрейд писала, що діти біжать від об’єкта свого страху, але при цьому потрапляють під його чарівність і непереборно тягнуться до нього. У творчості, ідеї, фантазії, діти можуть «повертатися» в свої дитячі і можливо, внутрішньоутробні страхи. Тому для оцінки психоемоційного стану дитини та пошуку гомеопатичного препарату можна використовувати психотерапевтичні методики, наприклад, спонтанний малюнок під час консультації.

Для зменшення страху діти інтуїтивно хочуть з ним зустрітися, наприклад, люблять, щоб їм читали казки, які їх спочатку дуже лякали, люблять слухати страшні історії, дивитися трилери й фільми жахів. Стаючи символами, страхи дають можливість звільнитися від них, через знову ж таки символічне їх подолання. Зрозуміло, для цього потрібна здорова психологічна конституція. Чим раніше і серйозніше порушений процес символізації, тим яскравіше проглядають важкі особистісні розлади, втрачається контроль над страхом. Постійне збільшення страху веде до панічних атак.

Випадок з практики. Пацієнт 48 років, звернувся на прийом зі скаргами на панічні напади (декілька разів на місяць) у вигляді страху смерті, підвищення артеріального тиску, серцебиття, нудоти. Вперше вегетативний криз зі страхом смерті відбувся 4 роки тому під час купання в озері. Потім кризи стали з’являтися все частіше, зокрема на тлі ниркових кольок. Інші скарги: хронічний простатит з періодичними загостреннями від холоду, сечокам’яна хвороба, кишкові коліки. Сімейний анамнез: батько помер від інфаркту, страждав депресією. У матері був інсульт, панічні атаки. Модальності: погано переносить спеку, але простатит загострюється від холоду. Любить морепродукти, не відмовляється від алкоголю. Об’єктивно: виглядає тривожним, багатослівний. Через два тижні від початку прийому гомеопатичного засобу стався напад ниркових кольок, але без панічної атаки. Скарги на періодичну апатію, занепокоєння, ностальгію, передчасну еякуляцію. Через 2,5 місяці панічні напади припинилися, зменшилися кишкові спазми, ниркових кольок не було. Виникла “парадоксальна реакція на холод”. Став погано переносити алкоголь. Вперше за багато років захворів «вірусною інфекцією» з температурою 37,5 С, але з сильною інтоксикацією. Ще через 3 місяці: був лише один легкий вегетативний криз без страху і серцебиття. Майже зникло бажання алкоголю. Пацієнту «не подобається емоційний фон своїх думок» (в сенсі його негативності). Інших скарг немає.

Дитячі страхи, в ідеалі, повинні проходити поступово, однак у емоційно чутливих дітей вони можуть видозмінюватися і закріплюватися. Реакція батьків на дитячий страх має бути спокійною і співчутливою, не можна залишати дітей наодинці з їхніми страхами. Страх вимагає детального обговорення, що вже має терапевтичну дію. Приховані страхи, що потрапили в підсвідомість, можуть зберігатися протягом всього життя людини і бути джерелом психосоматичних захворювань. Розвиток страху тісно пов’язаний  зі сферою несвідомого, тому страх посилюється вночі, коли ця сфера відкрита. При гомеопатичному лікуванні різних хвороб, трапляються випадки, коли колишні страхи звільняються у вигляді помітних, але раніше недоступних свідомості спогадів. Відбувається «повернення» в патологічну ситуацію, що викликала страх з можливістю його «переробки» і подальшого лікування пацієнта. Схожий спосіб терапії страхів був запропонований З. Фрейдом у вигляді психологічного аналізу: «Для знищення симптомів необхідно повернутися до їх виникнення, оживити конфлікт, з якого вони почалися, і вирішити його по новому, з допомогою таких засобів, які свого часу були недосяжні для хворого».

Одна з моїх пацієнток, енергійна, вольова жінка, яка мала багато різних скарг, звернулася на прийом з приводу бронхіальної астми. Її лікування виявилося далеко не швидким. Спочатку припинилися різні нездужання, потім зникли й напади астми. Але хвороба довго не полишала пацієнтку, періодично повертаючись у вигляді нападів шлункової болі і розладів травлення. Через два роки після значного поліпшення її стану здоров’я я випадково дізнався важливу подробицю. Виявляється, звернутися до мене жінку змусив страх. Попередні страждання, незважаючи на їх серйозність не викликали у неї бажання лікуватися. Але незабаром після появи нападів астми, в коридорі міської поліклініки, вона прочитала інформацію про свою хворобу. Там вона виявила, буцім що від астми можна померти (!) Страх змусив пацієнтку побачити тільки цю сентенцію (наочна агітація за моїми спостереженнями виготовляється найбільш бездарними людьми). Тоді я призначив інший гомеопатичний препарат, одним з головних симптомів якого є почуття страху. Під його впливом хворобливі явища повністю припинилися. Але найголовніше, жінка згадала дуже сильний дитячий страх – залишатися наодинці в будинку. Їй тоді здавалося, що хтось невідомий загрожує її життю. Вона переховувалася під столом багато годин, боячись поворухнутися і піти до туалету, очікуючи приходу матері з роботи. Через короткий час настало повне одужання.

Якщо страх увесь час зростає, то він переходить у фобію (термін походить від грецького «phobos» – страх, жах ). Фобія – це нав’язливий, непереборний страх, що не має об’єктивних причин,  пов’язаний з розладом мислення. Незважаючи на розуміння його безглуздості, людина не може з ним впоратися. Це вперто існуючий ірраціональний страх, через який людина намагається уникнути всього, що викликає страх – об’єкта, діяльності або певної ситуації. Першою з фобій, ще в 1871 році була описана агорафобія (боязнь відкритого простору).

В даний час описана величезна кількість фобій під красивими грецькими назвами. Найбільш часто зустрічаються – страх темряви (скотофобія ), висоти (акрофобія ), замкнутого простору (клаустрофобія ), нещасного випадку (дистихифобія ), плавати (аблутофобія ), собак (кинофобія ), павуків (арахнефобія ), числа 13 – трискадекафобія. Соціальні фобії: товариства – соціофобія, самотності (монофобія ), бідності (леніафобія ), старіння – геронтофобія, публічно виступати – глоссофобія, відповідальності гипенгіофобія тощо. Більш складними і глибокими є страхи, пов’язані з хворобою та смертю: смерті і вмирання (танатофобія ), раку (канцерофобія ), інфаркту (кардиофобія ), грипу (фебрифобія ). Описані також рідкісні та незвичні фобії, наприклад, обіду і обідніх розмов (дейпнофобія), радості (гедонофобія), гарних жінок (калигинефобія), папи римського (папафобія), одягатися (вестифобія), думати (фронемофобія ), довгих слів (гіппопотомомонстросесквиппедапіофобія), білого кольору (лейкофобія) тощо. Існує навіть «страх страху» – фобіофобія.
Цілий ряд страхів пов’язаний (або породжений) медициною. Це страх лікуватися (лікарів) – опіофобія, візитувати лікаря – ятрофобія, приймати ліки – фармакофобія, страх хірургічної операції (томофобія), лікувати зуби – одонтофобія, а також страх лікарень – нозокомефобія. Ці страхи небезпідставні. Медична статистика, яка свідчить про перемоги над хворобами, невблаганно фіксує й інші «досягнення». Так, на початку XXI сторіччя у США головними причинами смертності після серцево-судинних захворювань і раку стали ускладнення фармакотерапії.

На жаль, чимало представників медицини дозволяють собі свідомо чи несвідомо використовувати страх у відносинах з пацієнтами, особливо в дитячій практиці. Часто доводиться спостерігати, як раніше безстрашна жінка, стаючи матір’ю, переймається страхом за свою дитину, не без допомоги лікарів. Звісно, переляканий пацієнт без роздумів погоджується на будь-які обстеження, методи лікування та оперативні втручання, включаючи «пересадку голови», уточнивши тільки дату операції та суму оплати. Людина схильна  до фобій намагається лавірувати «між Сціллою та Харібдою», тобто між страхом хвороби (смерті) і страхом лікування. Іноді нескінченні відвідування лікарів, обстеження, прийом ліків, стають нав’язливими діями, при спробі відмовитися від яких страх змушує пацієнтів знову підкоритися цій нав’язливості.

Недостатньо пояснювати фобії тільки їх змістом, багато страхів можуть мати з небезпекою тільки символічний зв’язок. Найгірший вид страху – це страх, який не має причини. Чому я називаю цей вид страху найгіршим? Коли страх один, або їх декілька (як обличчя окремих людей) вони ще помітні. Коли ж кількість страхів стає дуже великою, то подібно невиразному натовпу залишається тільки одне неясне відчуття підсвідомого страху. Такий страх вкрай важко піддається психотерапії, вимагає ретельного підбору гомеопатичного препарату.
В гомеопатії особливе значення надається не тільки виду фобії, але всім особливостям кожного пацієнта: його особистісного психологічного профілю, віку, статі, соціального стану, аналізу можливих причин, які спровокували виникнення нав’язливого страху. Крім того, велике значення надається зв’язку страху з різними соматичними (тілесними ) захворюваннями. І тільки на підставі такого індивідуального підходу призначаються ліки.

Розумінню і вдалому лікуванню будь-якого випадку фобій може допомогти наступна методика: пацієнт пише твір (щоденник) свого життя, за простою схемою, у вигляді відповіді на запитання. Їх всього три (мої страхи, образи, відчуття провини). При цьому я спеціально наголошую для пацієнта, по-перше, добровільність його праці, по-друге, відсутність відмінності між великим і малим, тобто не буває великих і малих страхів, образ, почуття провини. Немає різниці між багаторічним дитячим страхом темряви і страхом звільнення з роботи тощо. Ось, що написала про страхи одна з моїх пацієнток: «У своєму житті я ніколи не замислювалася про страхи. Але коли ця думка прийшла до мене, то дізналася, що страхи присутні в моєму житті. Але я не думала, що їх так багато. І що я дуже багато чого боюся! Перший страх – я дуже боюся висоти. Цей страх з’явився у мене недавно. Другий страх замкнутого приміщення. Третій – комахи, я їх не переношу. Четвертий – гризуни, при їх вигляді мені дуже погано. П’ятий страх – випробування невідомістю. Шостий страх – смерть близьких і не близьких людей, а також смерть тварин. Сьомий страх перед людьми з поганою біоенергетикою. Восьмий страх за майбутнє свого сина. Дев’ятий страх – лікарень, поліклінік. Десятий страх – Божої кари. Всі інші страхи не так значимі. І ще є страх впасти і вдаритися головою».

Фобії завжди мають нав’язливий і інтенсивний характер, чіткий сценарій та вирізняються впертістю перебігу. Але пацієнт зберігає критичне ставлення до свого розладу. Причина, що викликала формування фобії, часто виявляється витісненою з свідомості хворого. Страх також може бути результатом стресу – реакцією на психотравмуючу подію. Ці страхи виникають як прояв інстинкту самозбереження, і лише за певних умовах можуть перерости у фобії.

Страх майже завжди пов’язаний з тривогою. Можна говорити про страх і тривогу в звичайному, традиційному розумінні і можна говорити про екзистенційний страх або тривогу. Страх – це очікування чогось певного, тривога – невизначеного, але ситуативного, «одноразового», а екзистенційна тривога – постійне очікування негативних подій. Страх і тривогу можуть відчувати й тварини, але екзистенційна тривога властива тільки людині. Особи, які страждають екзистенційною тривогою,  вибирають з усіх можливих проблем найстрашнішу, вважають будь-яку випадковість передвісником нещастя, сприймають будь-яку невпевненість як негативну ознаку.

Особливість страху в звичайному розумінні – це його предметна спрямованість. Ми боїмося чогось певного, це страх перед чимось. У тварин це єдина форма страху. У людини є і інший стан: страх, неспокій, стан душевного дискомфорту без причини. Екзистенційна тривога заснована, перш за все, на усвідомленні можливості і невідворотності смерті. Ідея смерті не передається через знання. Не існує смерті загальної, як загальної категорії. Кожна людина повинна сама перейнятися відчуттям своєї особистої смертності. Страх смерті часто конкретизується в страсі хвороби, особливо невиліковної. Ще один аспект страху смерті – неконтрольована невідомість (страх втрати контролю, хаосу, безладдя). Смертю в якомусь сенсі є випадки, коли щось припиняє своє існування зненацька і небажано для людини. Самий типовий приклад – нещасливе кохання, розрив відносин, крах бізнесу або ідеї. Це переживання виявляється багато в чому подібне переживанню смерті. Саме в такій «малій смерті», відпрацьовується ставлення людини до життя в цілому, її життєва філософія. А відсутність життєвої філософії,  навпаки, призводить до захисних реакцій уникнення, витіснення цих ситуацій. Це трапляється у людей, які або нездатні відчути сенс певних подій, як зіткнення зі смертю, або пасують перед обличчям нібито нездоланних перешкод і невіри у себе. Часто предметом внутрішньої тривоги стає втрата сенсу життя (життєвих цінностей), почуття провини тощо. Здатність подолати свою екзистенційну тривогу багато в чому визначає особистість (здатність бути самим собою).

З екзистенційною тривогою не можна боротися, тому що немає об’єкта, якому треба протистояти, крім життя в цілому. Якщо людина охоплена тривогою, вона позбавлена опори – виникає безпорадність, дезорієнтація, неадекватні реакції. Тому в стані тривоги людина прагне до того, щоб строго визначати об’єкти страху, адже зі страхом можна якось взаємодіяти. Перетворення тривоги в страх, неважливо перед чим, допомагає тимчасово позбутися від непереборної внутрішньої тривоги. В цьому полягає секрет популярності трилерів і жахів від масмедіа. Фактично вся масова культура, поп-культура слугує інструментом витіснення екзистенційної тривоги. Усе дискомфортне, все, що порушує світле гармонійне світовідчуття, просто оголошується неіснуючим .

Сама по собі тривога нормальна, її не треба боятися і позбавлятися неї. Вона виникає, коли щось загрожує життю, волі, цінностям  людини, коли щось значуще для неї знаходиться під загрозою. Це нормальне і навіть дещо конструктивне почуття. Патологічна тривога (невротична) – це тривога, непропорційна її причині через нездатність особистості прийняти нормальну тривогу. І позбутися від невротичної тривоги вона може тільки в тому випадку, якщо навчиться конструктивно жити з тривогою нормальною, позаяк екзистенційну тривогу усунути неможливо. Якщо людина прагне уникнути тривоги взагалі, це рівносильно уникненню самого життя.

Прийняттю життя у всіх його проявах, на моє переконання, здатна  допомогти гомеопатія – зміцнити  ядро та структуру особистості, надати їй внутрішньої сили і мужності, щоб впоратися з екзистенціальною тривогою. Таким чином, людина вчиться внутрішній вірі і справжній впевненості й досягає зрілості. Високий рівень усвідомлення тривожності сприяє високому інтелектуальному потенціалу і розвитку творчості. Людина завдяки нормальній тривозі змінює себе і трансформує реальність у відповідності зі своїми планами, вона  приймає майбутнє в його невідомості з усіма його ризиками і викликами. Фіксація на минулому означає ухилення від нормальної тривоги, але вона призводить до почуття провини за втрачені можливості, й, до зростання екзистенційної тривоги.
Випадок з практики: пацієнт 20-ти років, звернувся на консультацію зі скаргами на безсоння, протягом останніх 8 місяців. Порушення сну виникло після здачі екзаменів в університеті. Він намагався застосовувати антидепресанти, різні седативні ліки, але без особливого ефекту. Якщо йому вдається ненадовго заснути, то сни носять фіксований характер про невирішені проблеми. Хворий небагатослівний, справляє враження замкнутої людини, але разом з тим дуже емоційний. Батьки зі слів пацієнта здорові. Любить музику, поезію, пише вірші, в їжі нерозбірливий. На прохання викласти внутрішні відчуття написав наступний твір. Мої страхи: страх бути незначним, непомітним, страх великих змін. Страх публіки, громадської думки, страх крові. Страх купити невідповідний одяг. Мої образи: з приводу власної поведінки. Почуття провини: що я незугарний, за неправильні вчинки, що не можу виправдати надії батьків, що не встиг виконати задумане. Об’єктивно: пацієнт щільної  статури, червоний дерматографізм, вологі гарячі долоні. Почерк неакуратний, «стрибає». Після першого гомеопатичного призначення через один місяць на черговій консультації пацієнт відзначив поліпшення сну. Написав новелу про своє життя. Ще через 2 місяці: триває поліпшення сну, коли втомлюється, спить 8 годин без перерви. Пацієнт зазначив, що став більш спокійним і впевненим. Ще через 3 місяці: сказав, що « Життя прекрасне, і настрій прекрасний». До сну претензій немає. Згадка про минулі страхи викликала іронічну посмішку.
Таким чином, життя включає в себе страх і тривогу в якості елементів життєвого процесу, і їх можна тільки мужньо прийняти. Страх, умовно кажучи «середнього ступеня» корисний, тому що готує людину до зіткнення з реальними небезпеками і майбутніми обмеженнями. Певна частка страху може навіть виявитися цілющою. Лікар-гомеопат, як і будь-який психотерапевт повинен допомогти клієнту конструктивно скористатися страхом. Завданням будь-якого лікування, в тому числі гомеопатичної терапії є відновлення і підтримання вольових якостей, «сили духу», мужності, в основі яких лежить позитивна життєва філософія, яка вбирає в себе поряд з позитивними аспектами життя, також і небуття, смерть. Тим самим вона дозволяє нам жити в умовах невизначеності.
Усуваючи цю непередбачуваність, ми поступово спотворюємо картину реальності і нашого ставлення до неї. Тому що реальність все одно залишається непередбачуваною, її непередбачуваність – абсолютна. Особиста відповідальність людини полягає в тому, щоб діяти, розуміючи, що результат не є гарантований. Тривога конструктивна, вона робить людину готовою до несподіванок. Тільки завдяки тому, що я турбуюся, я озброєний. У якомусь сенсі, тривога – це наш інструмент взаємодії з майбутнім, налаштування на нього. Як казав Геракліт, якщо ти не чекаєш несподіваного, то не пізнаєш сокровенного.

Зайва тривожність може бути стійкою рисою характеру. Тривожна людина хвилюється і відчуває занепокоєння в обставинах, які інші люди розцінюють як несуттєві й  малозначні. Як правило, підвищена тривожність підтримується такими особистими рисами, як: невпевненість у собі, нерішучість і залежність від думки більшості. Разом з тим, тривожні люди надзвичайно відповідальні і всіляко прагнуть виконати прийняті на себе зобов’язання. Вони чудово відчувають настрій і емоційний стан оточуючих і часто дуже добрі. Тривожні люди намагаються не провокувати, і, по можливості, уникати конфліктів, оскільки в силу своєї чутливості переносять їх дуже болісно. Зовні це виглядає, як наївність – «краще я не буду про це думати, щоб не боятися».

Гомеопатична терапія страхів невіддільна від психологічного аналізу, що вимагає індивідуальної роботи з пацієнтом. Тим не менш, наведу кілька простих рекомендацій, виконати які можна самостійно. Замість «боротьби зі страхом» спробуйте «перекрити» його цікавим заняттям або приємними спогадами. Слід набути впевненості – найчастіше це стан пов’язаний з професійною діяльністю. Постарайтеся потрапити в той час, ті обставини та умови, з тим партнером, коли все виходить, все легко і нестрашно.
Як не парадоксально, але найкращий спосіб по-справжньому позбавитися від страху – це визнати, що Вам буває страшно, і навіть зануритися в страх, дозволити собі боятися. Незабаром Ви помітите, що інтенсивність страху знижується.
Один з найбільш простих способів зменшення страхів – фізична активність і спорт, висока мотивація, захопленість, закоханість. Доведено, що в цих випадках виділяються «речовини задоволення» – ендорфіни, які протидіють страху і тривозі. Ще з часів Фрейда відомо, що причиною неврозу страху може бути сексуальна незадоволеність. Психологічні проблеми можуть провокуватися самоотруєнням організму, через розлади функції кишковика, сечовидільної системи, вживання неякісних продуктів харчування.
Лікуванню фобій можуть сприяти всі методики (йога, інші форми психотехніки), що дозволяють досягти фізичного розслаблення. Тобто  якщо людина зможе розслабитися в ситуації страху, він має зникнути. Немає напруги – не може бути і страху. Зіткнення з викликаючими  тривогу стимулами в стані розслаблення позбавляє ці стимули здатності викликати страх. Якщо дихання вільне, якщо м’язи розслаблені і судини не напружені – ви вже не можете відчувати страх, Ви вільні.
Те, що ми з вами відчуваємо як тривогу, страх, у тілі відчувається, як спазм. Стискається все: м’язи тіла, судини, бронхи, діафрагма, шлунок, кишечник, серце. Буває і реакція на страх, зворотна спазму: розширення, мимовільне розслаблення, паралізація. Від страху зазвичай виникають утруднення дихання, серцебиття, збліднення (почервоніння, піт, тремтіння, запаморочення, напруга і скутість в певних групах м’язів, закладання вух тощо. Тіло або окремі його частини відчуваються важкими, виникає скутість, біль. Порушується мислення і пам’ять, знижується концентрація уваги (неможливо довести до кінця одну справу, потреба займатися всім одночасно), з’являється бажання торгуватися (висувати умови), впертість, жорстокість. Таким шляхом виникають психосоматичні розлади – збої в роботі органів і систем організму у зв’язку з впливом на людину стресів і психотравмуючих факторів при генетичній схильності. Тіло стає «мішенню», по якій внутрішні, часто підсвідомі емоції б’ють прямою наводкою. При цьому уражається найбільш слабкий орган: серце, судини, кишковик, сечова, статева система, суглоби тощо. Це пов’язано або з генетичною схильністю, або з попередньою хворобою (травмою) цього органу.
Я вже згадував про методику самостійного аналізу страхів. Ось витяг з твору одного з моїх пацієнтів: «Перший і найсерйозніший страх, який мені довелося випробувати – це страх смерті. Цей страх я пережив у віці 6 років. В один з літніх вечорів, коли помаранчевий диск сонця ховався за стінами будинку, ми, хлоп’яча футбольна команда, присіли на ганочку відпочити. Не пам’ятаю, як справа дійшла до того, що один з тих, хто був доросліше, взявся поворожити мені по лівій долоні. Пам’ятаю лише, що я з азартом погодився, про що через кілька секунд вже жалкував… «Це найкоротша лінія життя, яку я бачив», таким був вердикт «провидця». Страх народився миттєво, серце почало битися так, ніби збиралося вискочити назовні. Думаючи лише про «пророцтво», я зі сльозами на очах побіг до мами. Вдома я вирішив поглянути на материнську долоню, розгледівши там «довге життя». Після цього я весь вечір, сидячи за столом, під лампою, розглядав свою дитячу долоньку. Нічого втішного для себе я не знайшов. Ця ситуація залишила глибокий слід в моїй пам’яті й зумовила табу: «Ніколи більше не дозволяти гадати собі, принаймні, на довжину життєвого шляху». Це ж табу я сам одного разу і порушив… Познайомившись зі своєю першою дівчиною я почав часто гостювати у неї, й одного разу її мати запропонувала поворожити. 15років – море по коліно. Я цілком спокійно і відкрито заявив, що не варто, вже ворожили – життя буде коротке. Але зробив для себе філософський висновок: «А мені багато і не треба, щоб в старості від болячок не мучитися й інших ними не мучити». І матір’ю моєї дівчини був винесений вирок: «Так, не довго, але щасливо». «Ну й добре», – відповів я, відчуваючи себе повним сил, енергії, планів на майбутнє. Але страх, народжений у далекому дитинстві, отримав нове підтвердження. Через деякий час зліва у грудях я став відчувати спалахи гострого болю, м’язи і суглоби моїх ніг стало вивертати. Тоді виникла думка: «Що, якщо все сказане цими горе-провісниками правда?» У такій ситуації тільки дай волю фантазії. Так воно і вийшло. Скільки лікарів я пройшов! Боліло все, що завгодно, що логічно і що нелогічно. А скільки хвороб я пропустив через свою голову! Одне слово, мої думки самі шукали хворобу, від якої я повинен померти. З допомогою маси заспокійливих пігулок і антидепресантів, страх смерті майже подолано (все ж крутяться в голові ці фрази ворожок). Але після того, як я двічі прокинувся із замлілою до ліктя рукою, яка мляво бовталася в суглобі, з’явився страх «заснути не поганій позі». Я привчив себе спати не тільки на животі, як було раніше, але й на боці, і на спині. Постійно відчуваючи дискомфорт, я не можу зосередитися ні на навчанні, ні на своїх захопленнях, не можу повернутися до тренувань. Не можу бути впевненим, що впораюся з роботою через невпевненість».
Часто при спробі заповнити себе емоцією радості, ми стикаємося з затискачами, які існують в тілі. Тому перед розслабленням – необхідний вибух емоцій і фізичної активності. Можна покричати, побити уявного супротивника, танцювати або просто стискати і напружувати м’язи. Шлях до розслаблення (і безстрашності ) лежить через переживання давно заглушених затисків і напруги.
Найкращий метод лікування страху і тривоги – це піднятися і піти їм назустріч, щоб зустрітися обличчям до обличчя. Якби ми завжди були на це здатні! Спростимо завдання: нам ставиться в обов’язок боятися, викликати страх навмисно і збільшити його аж … до гротеску. Те, що смішно вже не страшно!
Присутність страху пов’язана з відсутністю (або нестачею) любові. Як сказано в Писанні «Досконала любов жене страх». Тому один з найпоширеніших страхів – це страх «мене не люблять».
Бажання бути сміливим означає визнання в наявності страху самому собі, а не іншим. Страх притягує те, чого бояться і постійно зростає. Якщо страх збільшується, то людині важко самому собі зізнається, що йому страшно. У страху є ще один аспект, що  на жаль, не розглядається в науковій літературі – його можна сприйняти як вчителя. Справжня сміливість народжується не від заперечення страху, чи боротьби з ним, а у звільненні від нього. Але для того, щоб сприйняти його урок і стати досконалішим, часто необхідна професійна допомога, зокрема гомеопатична.
Випадок з практики: пацієнтка 51 року, звернулася на консультацію зі скаргами на численні страхи: ін’єкцій, медичних обстежень, перед відвідуванням стоматолога. Клаустрофобія і агарофобія (острах ліфта та висоти). Страх втратити свідомість, страх вийти з дому, особливо віддалятися від нього далі 300м. Будь-яка новина, навіть позитивного характеру викликає «спазм в голові». Віддалення від будинку викликає збільшення страху аж до панічної атаки. Об’єктивно реєструється коливання АТ (110/70 – 145/80) і частоти пульсу (60-100 уд. в хв). У сімейному анамнезі звертає на себе увагу наявність страхів і синдрому тривоги у батька. Будь-яка зміна погоди погіршує стан. Підвищена чутливість до запахів, звуків, любить солодке. Погано переносить сонце. Інтравертована, ревнива. Два роки тому під час поїздки в метро виникло відчуття нестачі повітря, тремтіння, страх. Потім напади стали повторюватися, до перерахованих вище симптомів додалося запаморочення. Виник страх виходити з дому. Додаткові скарги: періодичний безпричинний свербіж голови, обличчя, рук, який посилюється в теплі (об’єктивно: шкіра без видимих змін). Постійно мерзне, відчуття холоду в спині («морозить спину»). Періодичне відчуття спазмів в епігастральній області, стискання у грудях. Об’єктивно: жінка підвищеної ваги, має невеликі набряки ніг, язик обкладений коричневим нальотом. Пацієнтка пробувала приймати антидепресанти і седативні препарати – без належного ефекту. Потім протягом 1,5 років вона проходила гомеопатичне лікування в іншого лікаря. При зверненні до мене вона щиро подякувала попередньому лікарю, зазначивши, що стала спокійніше, стабілізувався АТ, майже зник свербіж, перестала мерзнути. Рідше виникають спазми в животі. Розгорнутих панічних атак немає. Але залишається страх вийти з дому, у зв’язку з чим відчуває себе нещасною. Після нового призначення став зменшуватися страх, через півтора місяці повідомила по телефону, що працює на дачі (здійснилася давня мрія!). Страху немає, лишився невеликий свербіж, мігруючий по всьому тілу.
На закінчення хочеться сказати, що все наше життя – це боротьба за його цілісність, за те, щоб прийняти в картину світу страх і тривогу. Згадаємо знамениту формулу Канта: роби, що повинен, і станеться те, що має бути.
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.

Оставить комментарий