Гомеопати хваляться, що їхніми пацієнтами можуть бути всі – адже у кожного знайдеться щось для лікування. Однак, це далеко не так. Насамперед ми маємо визначити терапевтичне завдання (ситуацію, яку можна покращити), подіявши через внутрішній детермінізм (життєву силу) організму. Обсяг та ефективність допомоги залежить від нашої фаховості. Крім того, ми повинні розуміти, чи дійсно пацієнт хоче повернутися до свого колишнього стану (який він не вважав досконалим здоров’ям). Чи готова людина до змін, суть яких чітко не уявляє? Адже результати гомеопатії можуть відрізнятися від очікуваних.

Пошлюся на засновник гомеопатії (Hahnemann S. Organon of Medicine. Sixth Edition. – Cooper Publishing. – Washington. p.151): «… Зазвичай, коли ми стикалися зі спокійним, м’яким характером пацієнтів, які роками страждали на серйозне захворювання, ми мимоволі ставилися з повагою та співчуттям до страждальця. Але якщо хвороба відступає, і здоров’я пацієнта відновлюється, як часто буває в гомеопатичній практиці, можемо здивуватися і налякатися жахливими змінами характеру пацієнта. Це прояви невдячності, безсердечності, витонченої злості та ганебних і руйнівних особистісних нахилів, які були властиві пацієнтові до захворювання».

Гомеопатія здатна повертати людину до себе (своїх природних властивостей). Та хіба всі розуміють, про що йдеться? Є категорії людей, які, хоч і можуть допомогти собі гомеопатичним методом, але не прагнуть цього. За моїми спостереженнями звертаються за консультацією 70-80% тих, хто потребує гомеопатії через свої потребу в альтернативній медицині, а решта через особливості захворювання, алопатичне лікування якого мало чи неефективне, або є ризикованим. Стосовно очікувань від гомеопатії найважливішим питанням є узгодження поглядів лікаря та уявлень пацієнта.

За рідким виключенням, гомеопатично не лікуватимуться «грубі матеріалісти», яким насамперед потрібен з’ясований механізм дії ліків. Це також люди, які не розуміють співвідношення грошей та інтелекту (жодні ліки йдуть позаду показань для їх застосування). Вони принципово не можуть отримувати дешеві та не трендові послуги. Третя категорія – це люди, які втратили здатність усвідомлювати себе та помічати тонкі зміни у своєму здоров’ї.

Гомеопатія вимагає інші завдання, ніж алопатія: маємо формувати своїх пацієнтів, як і вони, формують нас. Ці зусилля спільні. Ми повинні визначитися не лише із загальними медичними питаннями (хвороба та здоров’я на загал), а й із гомеопатичними (хороше та погане у стані здоров’я конкретної людини). Помічати, оцінювати та спрямовувати вплив гомеопатії потрібно разом і лікарю та пацієнту. Немає головного і другорядного, заздалегідь встановлених пріоритетів. Покращення життя, потребує спільних зусиль, замість скопійованих із алопатичної практики спроб лікувати ту чи іншу патологію.

Старожитня медична заповідь говорить про лікування не хвороби, а людини. Її можна продовжити – гомеопатія є лікування людини, що складається з тіла, душі та духу. Звернемося до «Органону лікарського мистецтва»: «…Організм є матеріальним втіленням життя, але його не можна уявити без оживляючого двигуна, так само як і життєва сила немислима без організму, отже, разом вони складають єдність, хоча теоретично поділяються задля їх розуміння” (Hahnemann S. Organon of Medicine. Sixth Edition. – Cooper Publishing. – Washington. p.20).

З часів Ганемана відбувся величезний прогрес у розвитку медицини. Відбулися великі зміни у розумінні  причин зовнішнього детермінізму захворювань, медицина досягла прогресу в першу чергу з «усунення матеріальних причин хвороби», зокрема це хірургія та епідеміологія. Однак ніхто не зміг пізнати «нематеріальну складову життя». А вивчення методів впливу на внутрішній детермінізм хвороби практично зупинилося.

«Забрудненість» людства збільшилася через величезну кількість фармацевтичних препаратів і процедур лікування, через інформаційне забруднення. Ми не можемо, звичайно, перебільшувати такий вплив, і називати свій вік жахливим або «не підвладним впливу гомеопатії». Гомеопатична практика, як один із способів впливу на внутрішній детермінізм хвороби, завжди є актуальною. Інша річ, що гомеопатія усунута з сучасного інформаційного поля, а її рекламою, за відсутністю кращого, слугують періодичні критичні статті, стандартно пов’язуючи її вплив з плацебо-ефектом.

Якщо розглядати взаємини пацієнт-лікар у економічній площині (замовник-підрядник), то сучасний маркетинг досяг успіху у створенні образу медичного клієнта, як споживача (або користувача). Медицина отримала назву «медичного обслуговування». При цьому загубився зв’язок між пацієнтом і лікарем, заснований на культурі, інтелектуальній допомозі та мудрості. Довіра, як моральна категорія, перейшла до розряду раціональних понять (гарантія). Берегинею довіри залишилась гомеопатія, позбавлена звання «наукової медицини». З іншого боку, не можна перетягнути світорозуміння минулого століття в сучасність, гомеопатії потребує створення власного іміджу. Він повинен бути не надто консервативним, обов’язково медичним, почасти мистецьким, але не відривається від принципів гомеопатії. Його слід відмежувати і від психоаналізу і від містики.

Гомеопатам слід надолужити зовнішню респектабельність: комфортний офіс, інститут помічників,  сучасну оргтехніку. Потрібно продумати і власний образ – не лише манеру поведінки, а й стиль одягу, зачіски, прикрас. Адже за принципом самої гомеопатії, на прийом потрапляють «подібні» нам пацієнти. «Цей феномен може бути визначений як similia similibus adtrahuntur… Переживання, проблеми, власне характер лікаря є сигналом, який в найтонший спосіб притягує пацієнта…» (Кастелліні М. Процес ідентифікації пацієнта може стати гомеопатичним лікуванням для лікаря. – У збірці “Київський гомеопатичний альманах”. – К. – 2000. – с.25-26).

Насамкінець зауважу, що гомеопатична практика повинна залишатися частиною загальної медицини, використовуючи всі її сучасні досягнення, результати лабораторних та інструментальних досліджень, а також відомості про перебіг та прогноз захворювань. При цьому вона повинна зберігати не тільки вірність своєму основному принципу, але і розглядати людину в її єдності (дух, душа, тіло). Гомеопатія передбачає наявність у лікаря не тільки лікарського досвіду, знань та інтуїції, а й культури та творчого хисту. Гомеопатія створює особливі стосунки між лікарем та пацієнтом. Це «довгостроковий контракт», який спирається на довірчі відносини. Гомеопатична практика базується на досвіді минулих поколінь, що залишили і блискучі керівництва, і не менш значущий спадок відносин між лікарем і пацієнтом. Водночас сучасній гомеопатичній практиці неможливо залишитися осторонь сучасної системи охорони здоров’я.