А.Попов: ГОМЕОПАТІЯ І ПСИХОТЕРАПІЯ

figure_in_therapy

Жодна терапія, зокрема гомеопатія, не стоїть осторонь впливу на психіку пацієнта. В цьому сенсі відокремлення медичної психології в окрему спеціальність є суперечливою ідеєю. Яким чином лікар взагалі може обійтися без психології? Передбачається, що медикаментозне втручання, а також хірургічні методики можуть здійснюватися поза особистості пацієнта, без урахування його душевного стану, або навіть думки. І це при тому, що давно з’ясовані позитивні психологічні установки або фактори які різко підвищують ефективність лікування (20-50% за даними різних авторів). Це можуть бути спокій і впевненість лікаря, що передалися пацієнту, або вид квітучого дерева з вікна лікарняної палати. Але сучасній медицині ніколи ані розмовляти з хворим, ані посадити дерево. Поряд з безсумнівним технічним прогресом в медицині, як справедливо зазначив видатний американський кардіолог Бернард Лоун «за останні століття не винайдено жодного приладу, що дозволяє посилити довіру пацієнта до лікаря». Американський хірург Берні Сигл називає «професію лікаря негативно-орієнтованою – в тому випадку, коли основна увага приділяється самій хворобі, а не пацієнтові». 

Щодо гомеопатії існує інша сторона питанняїї критики за всю історію існування цього методу лікування не спроміглися нічого кращого, ніж пояснювати її ефективність психотерапевтичним впливом на пацієнта, а дієвість ліківефектом плацебо. Навіть застосування гомеопатії в лікуванні немовлят і ветеринарних пацієнтів вважається опосередкованим психологічним ефектом на їх батьків або господарів. Але хто заважає загальній медицині застосовувати психотерапію? І хіба дія будь-яких фармацевтичних препаратів не містить плацебоефекту? Хіба не з цією метою офіційна медицина нарекла себе «науковою», свої ліки «перевіреними», а методи лікування «доведеними»? Американський педіатр Роберт Мендельсон вважає, що «Сучасна медицина не може вижити без нашої віри, тому, що вона не мистецтво і не наука. Сучасна медицина – це релігія».

Скажемо об’єктивно: психотерапія один з інструментів лікування, який може застосовувати будь-який лікар. Говорячи про гомеопатію, як про метод лікування потрібно зазначити, що вона завжди розглядала людину в єдності душі і тіла. Психічні симптоми завжди враховуються при призначенні ліків, навіть у випадках гострих захворювань. Крім душевних розладів, про які свідчать скарги та поведінка пацієнта, лікаря-гомеопата цікавлять психологічні особливості людини. Ці особливості не завжди можуть бути виявлені під час гомеопатичної консультації, завдяки закритості людини, а також усвідомленого або неусвідомленого бажанням пацієнта видати бажане за дійсне. Іншими словами, щоб виявити справжні психологічні симптоми лікарю потрібні чималий досвід та інтуїція. Тому в гомеопатії можуть використовуватися психоаналітичної методики, що дозволяють більш повно відтворити образ пацієнта. Дозволю собі порівняти методику засновника психоаналізу Зігмунда Фройда з гомеопатією.

Він вважав, що «для знищення симптомів необхідно повернутися до їх виникнення, оживити конфлікт, з якого вони почалися, і вирішити його по новому, з допомогою засобів, якими хворий у свій час не володів». У цій методиці можна простежити принцип гомеопатії. Замість ліків Фрейд пропонував створювати у свідомості пацієнта образ хвороби, як модель, максимально схожу на реальну патологію. Цей образ (як і гомеопатичні ліки) повертається пацієнту і здатний через його усвідомлення виявитися сильніше природної хвороби. В ідеалі психоаналітик повинен розкрити причини (мотиви), які запустили порушення психіки людини. При цьому сфера пошуку являє собою область несвідомого. Фрейд: «Кожного разу, стикаючись з симптомом, ми можемо дійти висновку, що у хворого є певні підсвідомі процеси, у яких міститься сенс симптому».

Одне з фундаментальних понять, для пояснення моделі особистості Фройд назвав витісненням. Витісненняце сила, яка витискає в підсвідомість ментальний процес, і заміщає його підробкою (сурогатом). Це захисний механізм мотивованого забування.

Приклад з практики. Молодик 22 років, майбутній модельєр (поступив вчитися в школу одного з провідних італійських дизайнерів одягу). Одягнений досить своєрідно, на кшталт образу печерної людини (тільки згодом я дізнався його фантастичну вартість). На тілі татуювання. Волосся пофарбовані у жовто-помаранчевий колір. Єдина скарга – відчуття спазму в гортані, із-за цього страх задухи (не хватки повітря). Стверджує, що тільки це заважає йому бути щасливим. Пацієнт був консультований та лікований психологами, він також спробував вживати антидепресанти – без ефекту. Огляд отоларинголога не виявив нічого, крім ознак хронічного фарингіту. Огляд пацієнта проходив у присутності курсантів. По його закінченні разом від лікаря, який раніше намагався вилікувати цього пацієнта, я дізнався про існування численних проблем. Це сексуальна незадоволеність, невизначена сексуальна орієнтація, конфлікт з батьком, який дійшов до ступеня взаємної ненависті. Я називаю такі симптоми «поплавцем». Поплавок знаходиться зверху, а внизу, якщо можна так висловитися – затонуле судно (глибока внутрішня душевна і зазвичай соматична патологія). Якщо навіть такий «поплавок» вдається знищити, то новий не забариться з’явитися в іншому місці. Так формується психологічна складова вегетативних синдромів: судинної дистонії, респіраторного синдрому (потреба глибоко зітхати, відчуття нестачі повітря тощо), синдрому подразненого товстого кишечнику, синдрому подразненого сечового міхура тощо.

При гомеопатичної консультації дуже важливо допомогти пацієнтові виговоритися і висловити свої психологічні симптоми, тому що неспокійний клієнт мало що чує, до нього не доходять слова лікаря. Невисловлена тривожність і страхи безмежні. Коли вони «одягаються» в словесну оболонку, то фіксуються в межах слів і стають об’єктом, який може «побачити» як пацієнт, так і лікар. Відбувається значне зменшення їх дезорганізуючої сили. Отже, для хворого з психопатією дуже важливо обговорювати його стан. Іноді я застосовую наступну методику: пацієнт пише твір (щоденник) свого життя, за простою схемою, у вигляді відповіді на питання. Їх всього 3 (мої страхи, образи, відчуття провини). При цьому я спеціально наголошую для пацієнта, по-перше, добровільність його праці, по-друге, відсутність відмінності між великим і малим (себто, що не буває великих і малих страхів, образ, почуття провини). Що немає різниці між багаторічним дитячим страхом темряви і страхом звільнення з роботи тощо. За допомогою такого прийому, як правило, вдається одержати психічні симптоми, безпосередньо не пов’язані з темою неврозу, які найбільш придатні для роботи. Єдине, що в такій методиці слід уникати, так це двозначно присутньої «теми сповіді».

Приклад з практики (справжній опис моїм пацієнтом своїх страхів).

Який я є насправді, чи скільки Л… (лайна – примітка від автора статті) буває у гарної людини.

Перший і найсерйозніший страх, який мені довелося випробувати це був страх смерті. Не зауважу, щоб я боявся цього все своє життя… Ні, цей страх я пережив в далекому дитинстві, у віці 6-7 років. Так, будучи малюком, я звично ганяв у дворі з м’ячем, і в один з літніх днів, а точніше вечорів, коли помаранчевий диск сонця ховався за стінами будинку, ми хлоп’яча футбольна команда, що складалася з осіб молодшого та шкільного віку, присіли на ганку відпочити . Не пам’ятаю, як справа дійшла до того, що один з тих, хто був постарше, взявся поворожити мені по лівій долоні. Пам’ятаю лише, що я з азартом погодився, про що через кілька секунд вже жалкував… «Це найкоротша лінія життя, яку я бачив», такий був вердикт «провидця». Після чого мені докладно було пояснено за допомогою аналогій у вигляді лівих долонь самого ворожки та інших членів компанії, чому мені випаде така коротка життєва дорога. На моє запитання про те, скільки конкретно років я проживу, зрозумілої відповіді не послідувало. «Ось у нього лінія життя довга, років 60-70, а у тебе 20-30, після чого лінія розходиться, що означає смертельну хворобу». Приблизно таким була тлумачення долі по моїй дитячій долоньці.

Страх народився вмить, серце почало калатати так, ніби збиралося вистрибнути назовні. Посидівши ще хвилин п’ять, серед дітвори, думаючи лише про «пророцтва», я зі сльозами на очах побіг до мами, яка стоячи у дворі, розмовляла з подругою. Я відразу став просити маму: «йдемо додому!». Чим вона була дуже здивована, адже раніше мене важко було й палицею загнати додому. Вже вдома я вирішив поглянути на материнську долоню, розгледівши там «довге життя». Після цього я весь вечір, сидячи за столом, під лампою, розглядав свою дитячу долоньку. Я намагався розібратися, де бере початок і де закінчується моя «лінія життя». Нічого втішного для себе я не знайшов.

Ця ситуація залишила глибокий слід у моїй пам’яті. Цим і було зумовлено табу, яке я сам для себе визначив: «Ніколи більше не дозволяти гадати собі, принаймні, на довжину життєвого шляху». Це ж табу я сам одного разу і порушив… Мені було 15 років. Перше кохання, перша дівчина. Я був дуже радий тому, що на мене звернула увагу дівчина. Доти я здавався собі дуже негарним, крім того, юнацькі прищі додавали солі на рану. Мені здавалося, що буде надзвичайно важко звернути на себе увагу молодої особи жіночої статі, тим більше, що колишні боязкі спроби з іншим жаданим об’єктом зазнали фіаско. Отже, познайомившись ближче з Леною, я став досить часто гостювати у неї, і одного разу її мати запропонувала поворожити. 15 років – море по коліно. Я цілком спокійно і відкрито заявив, що не варто, вже ворожили – життя буде коротким. І тут роблю для себе філософський висновок: «А мені багато і не треба, 40-50 років і вистачить, щоб в старості від болячок не мучитися і інших ними не мучити». І вже не пам’ятаю по якій з долонь матір’ю моєї дівчини був винесений вирок: «Будеш жити не довго, але щасливо». «Ну й добре», – відповів я, відчуваючи себе повним сил, енергії, планів на майбутнє.

Страх, який породжений у далекому дитинстві, начебто не прокинувся, але мабуть отримав нове підтвердження. Він повернувся через кілька років. Коли в області грудей я відчував спалахи гострого болю, коли м’язи і суглоби моїх ніг вивертало. І тоді виникла думка: «Що, якщо все сказане цими горе провісниками правда?» У такій ситуації тільки дай волю фантазії. Так воно і вийшло. Скільки лікарів я пройшов! Боліло все, що завгодно, що логічно і що нелогічно. А скільки хвороб я пропустив через свою голову! Одне слово, мої думки самі шукали хворобу, від якої я мав померти. В результаті, з допомогою маси таблеток заспокійливих і антидепресантів, страх смерті можна сказати, подолано (все ж таки крутяться в голові ці фрази ворожок). Але я так і не розібрався, що це за біль у грудях, до нього додалися ці злощасні оніміння, не дають спокою ні вдень, ні вночі. Постійно відчуваючи дискомфорт, я не можу зосередитися ні на навчанні, ні на своїх захопленнях, не можу повернутися до тренувань. Не можу бути впевненим, що впораюся з роботою.

Завдяки такому опису лікарю-гомеопату легше знайти більш достовірні і глибоко приховані симптоми, що характеризують особистість пацієнта. Ці симптоми мають генетичну основу, або ж обумовлені психологічними травмами раннього дитинства. Знайти такі симптоми означає не тільки полегшити роботу лікаря-гомеопата, але і краще зрозуміти самого себе. Справа в тому, що ці симптоми під впливом різних умов (аутотренінгу, виховання, соціуму, способу життя тощо) можуть трансформуватися до невпізнання. Так звичайна вода (рідина) стає невпізнанною при її нагріванні (пар) або замерзанні (лід). «Глибоким» психологічним симптомом, як правило, є той, який не має пояснення. Для його знаходження можна задати просте запитання «чому?». Наприклад, якщо страх собаки обумовлений подією в дитинстві, симптом «страх собаки» є більш поверхневим, якщо не має пояснення – більш глибоким.

Багато людей мають психологічні помилки (делюзії) – почуття, які або не мають об’єктивної основи, або лише частково засновані на фактах. Наприклад, «мене пригнічують», або «до мене погано ставляться». Існують набагато більш дивні, і навіть екзотичні омани: «крапля падає на голову і розбивається». Ці відчуття добре передаються словосполученням «ніби». Як ніби «мурашки побігли по шкірі», як ніби «в горлі ком», як ніби «голова перетягнута мотузкою» тощо. Більшість пацієнтів не розповідають про подібні відчуття, переконавшись, що вони не викликають інтересу у представників наукової медицини, за винятком, мабуть, психіатрів. В гомеопатії ж такі симптоми часто допомагають лікарю вибрати слушні ліки. Симптоми «як ніби» часто пов’язаний з так званою соматоформною дисфункцією. Це такий стан, коли у пацієнта мають місце скарги, але самого захворювання у вигляді пошкодження органів і тканин або їх функції немає. По суті справи, це хвороба – фантом.

Роль соматоформної дисфункції ще до кінця не осмислена ані пацієнтами, ні самими лікарями. Наприклад, при терапії виразкової хвороби виявлено, що при повному клінічному видужанні згідно сучасним критеріям (відсутність бактерії helicobacter pylori, відновлення цілісності слизової оболонки, нормалізації pH тощо) у 30-40% хворих зберігається все суб’єктивна симптоматика захворювання (біль, печія, дискомфорт, порушення загального стану). Соматоформну дисфункцію тепер намагаються лікувати психотропними препаратами, в першу чергу антидепресантами. Зазначимо, що гомеопатія здатна впоратися і з реальними (які об’єктивно реєструється) ознаками хвороби, і з хворобами-фантомами. Для успіху в гомеопатичному лікуванні «захворювань-примар» дуже важливо з’ясувати глибокі психологічні симптоми, що визначають структуру особистості.

Ще один цікавий феномен являють собою психосоматичні відповідності. Психосоматична медицина стверджує, що у людини мають місце певні відповідності між хворим органом, патологією, що в ньому винила, та психологічними проблемами, зокрема, що знаходяться у підсвідомості. Наприклад, в основі бронхіальної астми (на думку засновника цього напрямку в медицині Ф. Александера) лежать суперечливі почуття матері до дитини. В результаті дитина починає придушувати свої почуття по відношенню до матері. Ці пригнічені імпульси перетворюються в утруднене дихання. У дорослих астма свідчить про страх перед відвертістю, щирістю, перед необхідністю жити самостійно і не залежати від інших.

Вивчення психосоматики марно для наукової медицини, бо бронхіальну астму лікують шляхом тривалого (іноді на все життя) постійного застосування препаратів, як розширюють бронхи і гормонів. В гомеопатії знання психосоматичних відносин часто дозволяє за фізичними  симптомами побачити внутрішній світ пацієнта, а з іншого боку, дізнатися, як на фізичному рівні проявляє себе та чи інша психологічна проблема. А завдяки тому, що в показаннях для призначення гомеопатичних ліків (патогенезах) містяться і психічні і фізичні симптоми вони здатні цілісно впливати на людину.

Ми вже обговорювали питання про те, що справжні симптоми, що характеризують особистість пацієнта часто змінюються самою людиною. Один з таких механізмів являє собою психологічна компенсація. Це зміна власних почуттів, характеру, поведінки, настрою з допомогою волі і розуму. Вона потрібна для того, щоб бути «успішною людиною» (в суспільстві, роботі, сім’ї тощо). В цілях життєвого успіху людина свідомо пригнічує в собі природні якості і штучно розвиває інші риси характеру, на жаль, часто ламаючи етичні та моральні засади. Але його внутрішня сутність залишається незмінною (або навіть страждає від цього), а процес компенсації сам по собі дає безліч симптомів. Наприклад, симптом «страх бідності» може виражатися у вигляді скупості, економії грошей, великою кількістю робіт, відкладанням грошей «на чорний день». Компенсацією ж буде аскетизм, вольове рішення жити безтурботно, без копійки в кишені. Страх, образа, почуття провини (і почуття обов’язку) часто можуть бути виявлені у вигляді компенсованих протилежних якостей. За висловом чудової естонської лікарки і психоаналітика Лууле Виилми: «щоб приховати свою зарозумілість і жорстокість людина змушена стати святою», або «як багато в хорошій людині лайна». З цієї ж причини, вона вважала, що «набагато легше лікувати відверто поганих людей». Як же відрізнити основний симптом від компенсації? Компенсацію важко утримати адекватно ситуації, бо це штучний процес, іноді вона «перегинає палицю» (гіперкомпенсація). Так, сором’язлива людина надмірно розвиваючи необхідність спілкування, стає зухвалою, невпевнена – зарозумілою, легкодуха – самаритянином. Гіперкомпенсація з-за своєї перебільшеності часто дозволяє виявити приховувані протилежні риси (за зайвої ніжністю жорстокість, за сумлінністю шахрайство, за прихильністю байдужість). Компенсація вимагає зусиль, тому людина прагне до ситуацій, коли компенсація не потрібна або вона мінімальна (відпочинок, розваги, хобі), де і проявляє себе справжня індивідуальність.

Важливі психологічні характеристики можуть бути отримані в результаті з’ясування щодо вільного часу, заняття для душі, поведінки в дитинстві. Ці симптоми, часто відрізняються від стандартів суспільства. З іншого боку, основні симптоми майже завжди зустрічаються в стресових ситуаціях. Людина не може пояснити причину своєї поведінки, втрачає над ним контроль. Поведінка людини в стресі і при фізичному болю зриває покрив компенсації і проявляє справжні психологічні симптоми. Корисна компенсація чи шкідлива? Чи вимагає вона лікування? На ці питання поки немає чіткої відповіді. На мою думку, людина яка живе не своїм життям частіше хворіє, і, врешті-решт, «розплачується» за блага, придбані з допомогою компенсації хронічним, іноді невиліковним захворюванням. На щастя гомеопатія не ставить таких питань, а вимагає точного призначення ліків. Вони здатні надавати ефект, який я називаю «натуралізація» (або «повернення»). Людина з «гарної», зручної для всіх, стає «поганою», з одночасним поліпшенням фізичного здоров’я. Чиновник починає малювати картини, інженер вербується в матроси, маркетолог перетворюється у фермера…

Змалюємо ще декілька відомих механізмів пристосування. Шляхом регресії відбувається несвідоме опущення на попередній рівень  пристосування, що дозволяє задовольняти бажання. Наприклад, «впадання у дитинство» у осіб похилого віку. Проекція – це механізм перенесення на іншу особу думок, почуттів, мотивів і бажань, котрі на свідомому рівні індивід у себя виключає. Вона призводить до непомічання своїх недоліків і до знаходження їх у інших, розвивається бажання звинувачувати оточуючих у власних бідах. Цей механізм часто спрацьовує у незрілих і вразливих особистостей. З допомогою інтроекціі усуваються відмінності між об’єктами любові і власною особистістю. Замість обурення або агресії по відношенню до інших людей спонукання перетворюються на самокритику, самозвинувачення, тому що сталася интроекція обвинуваченого. Раціоналізаціяце несвідомий захисний механізм, який виправдовує думки, почуття, поведінку, які насправді є неприйнятними. Вона допомагає зберігати самоповагу, уникнути відповідальності і провини. Інтелектуалізація передбачає перебільшене використання інтелекту в цілях усунення емоційних переживань і почуттів (наприклад, замість любовірозмови про кохання). Запереченняце механізм відкидання думок, почуттів, бажань, потреб або реальності, які неприйнятні на свідомому рівні. Примітивне заперечення частіше характерно для дітей (сховатися під ковдрою від проблеми). Дорослі часто використовують заперечення у виняткових стресових ситуаціях (невиліковна хвороба, наближення смерті, втрата близької людини тощо). Зміщення являє собою механізм спрямування емоцій від одного об’єкта до іншого, що є більш прийнятним. Наприклад, зсув невдоволення роботодавцем на членів сім’ї.

На закінчення, можна сказати, що гомеопатія, як справжня медицина включає в себе безліч психологічних аспектів. Хвороби тіла не існують в ізоляції від душевних розладів, і навпаки. Лікар-гомеопат зобов’язаний не тільки враховувати, але і розуміти складний внутрішній світ людини для успішного призначення ліків. Йому необхідно вміти користуватися досягненнями сучасної психотерапії та психоаналізу, а пацієнту розуміти важливість надання докторові різнобічної інформації про своє здоров’я, самопочуття і настрій. Як висловився відомий австралійський психолог, психіатр, лікар-гомеопат Філіп Бейлі: «Надто часто гомеопати виявляються не здатні прочитати «між слів» пацієнта і в результаті отримують поверхневе і оманливе враження від нього.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Бернард Лоун: «Утерянное искусство врачевания». Крон-пресс», Москва, 1998.
  2. Берни Сигл: Здоровье духа – здоровье тела». «Попурри», Минск, 1998.
  3. Роберт С. Мендельсон: «Исповедь еретика от медицины», «Гомеопатическая книга», Новосибирск. 2007.
  4. Лууле Виилма: «Прощаю себе». «AS Trükk», Пярну, 1998.
  5. Филипп М. Бейли: «Гомеопатическая психология», «Гомеопатическая медицина», Москва, 2003.
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.
Источник: frondetv.ru

Оставить комментарий