Статті про бронхіальну  астму замовчують просте питання –  чи  виліковне це захворювання? Якщо так, при яких умовах? Наближає  вилікування від астми сучасна фармакологічна терапія або вона дозволяє тільки «контролювати симптоми захворювання»,  призводячи  не  до вилікування, а до неминучих ускладнень самої терапії? В наукових і практичних посібниках написано, що захворювання є хронічним і повільно прогресуючим, адекватне лікування може повністю усувати симптоми, але не впливає на їх причину. Прогноз для життя і працездатності при адекватній  терапії умовно сприятливий. Періоди ремісії можуть тривати протягом декількох років. Іншими словами, вилікувати астму неможливо… насправді прогноз бронхіальної астми, що почалася в дитячому віці, в більшості випадків сприятливий. Зазвичай до періоду статевого дозрівання діти «виростають» з астми, проте, у них зберігається порушення дихальної функції, підвищена чутливість бронхів, відхилення в імунній системі. Хоча і у дітей спостерігаються дуже тяжкі форми астми. У хворих в літньому віці зазвичай астма протікає важко й  погано піддається лікуванню .Щоб розповісти про гомеопатичне  лікування  бронхіальної астми я буду спиратися на власний досвід – і як лікаря, і в ролі самого хворого. Астма виникла у мене в 5 років, і я довго “вивчав її на собі”, лише у 30 років домігшись повного вилікування. Кішка, яка однією з причин виникнення нападів, тепер спокійно розгулює по моєму ліжку. І вже більше чверті століття я намагаюся повторити диво вилікування бронхіальної астми у своїх пацієнтів. Природно, що при важкій формі хвороби, залежної від ліків, особливо у дорослих людей, успіхом у лікуванні можна вважати стійке поліпшення стану, а також зниження дози хімічної терапії. Але якщо при постановці діагнозу в дитячому віці переляканим батькам пояснюють, що їм «потрібно звикати до хвороби дитини», маючи на увазі її невиліковність – я з цим категорично не згоден. 

Випадок з практики: на гомеопатичний прийом звернулися батьки 7-ми річного хлопчика, з скаргами на щотижневі напади задухи з кашлем та виділенням великої кількості харкотиння в кінці нападу. Напад провокує холод, особливо сира погода, вірусні інфекції, фізичне навантаження. Дитина почала хворіти дуже рано – перший бронхіт в 1,5 місяця, потім з’явився атопічний дерматит і постійний нежить. Хлопчик переніс дві операції: пахової грижі і видалення аденоїдів. У зв’язку з частими бронхітами дитина неодноразово отримувала  антибіотики, для лікування дерматиту застосовувалися гормональні мазі. З 4-х років виникли приступи задухи, офіційний  діагноз: Бронхіальна астма ендогенна, середнього ступеня тяжкості. Застосовує інгаляційні гормони (симбікорт) два рази в день. У період між нападами постійний нежить, від чого використовують судинозвужувальні краплі. Дитина емоційна, неспокійна, погано спить вночі, втомлюється після уроків. Хлопчик худий, слабко розвинені м’язи, шкіра суха, бліда, яскраво-червоні губи, дихає відкритим ротом,  язик «географічний». При вислуховуванні дихання «коротке», поодинокі сухі хрипи. Останній напад три дні тому. Призначено гомеопатичне лікування на 3 місяці. Але дитина з’явилася на консультації тільки через півроку. Після початку гомеопатичного лікування спочатку посилився нежить, погіршився стан шкіри. Але покращився психологічний стан, хлопчик став спокійніше, впевненіше, краще сон. Напади тривають, використовує симбікорт у попередній дозі. Переніс загострення бронхіту із застосуванням антибіотиків. Призначені нові гомеопатичні засоби, після чого характер нападів змінився, вони стали виникати в нічний час, але менш інтенсивні. Перестало викликати напади фізичне навантаження. Інгалятор використовують тільки один раз в день. Триває нежить. Ще раз ретельно підібрані й прописані гомеопатичні ліки. Характер астми знову змінився: стали виникати інтенсивні напади, але 1-2 рази в місяць, які надійно зупинялися з допомогою бронходилятатора (сальбутамол). Продовжене лікування. Огляд через 7 місяців: останні півроку жодного нападу, симбікорт не приймає. Зрідка сухий кашель, нежить. Об’єктивно: легеневе дихання без патології, фізичний розвиток відповідає віку.

З точки зору сучасної медицини бронхіальна астма – це хронічне запальне захворювання дихальних шляхів з розвитком підвищеної чутливості бронхів. Головним елементом хвороби є бронхіальна обструкція (порушення прохідності просвіту бронхів для повітря), основною (обов’язковою) ознакою – напад задухи внаслідок бронхоспазму, гіперсекреції (надлишкової кількості слизу) і набряку слизової оболонки бронхів. Хвороба проявляється повторюваними приступами задухи, свистячими хрипами, задишкою, відчуттям закладеності в грудях, кашлем, порушенням загального стану.

Розрізняють екзогенну бронхіальну астму, коли напади викликаються алергеном із зовнішнього середовища (пилок рослин, цвілеві грибки, шерсть тварин, дрібні кліщі, які перебувають в домашній  пилюці). При ендогенній бронхіальній астмі напад викликають інфекції, фізичне навантаження, холодне повітря, психологічні подразники. Особливим варіантом є атопічна бронхіальна астма, викликана спадковою схильністю до алергічних реакцій. Але найчастіше зустрічається бронхіальна астма змішаного походження.

Захворюваність бронхіальною астмою становить від 4 до 10% населення. Хвороба може виникнути в будь-якому віці, в половині випадків до 10 років. Серед дітей, хворих на бронхіальну астму, переважають хлопчики. У 1/3 хворих захворювання носить спадковий характер. При атопічній (алергічній) бронхіальній астмі, наявність хвороби у одного з батьків  означає вірогідність появи  астми у дитини близько 20-30%, а якщо хворі обоє батьків, ця ймовірність досягає 75%. У цьому плані у гомеопатії є чудові профілактичні можливості. Недарма ми просимо приходити на педіатричний прийом всією родиною, щоб вчасно попередити розвиток астми у дітей з високим ризиком.

З кінця минулого століття відзначається постійне зростання захворюваності бронхіальною астмою, що пов’язують з погіршенням екології. Однак збільшення числа хворих спостерігається в економічно розвинених і благополучних країнах. Зростання захворювання на бронхіальну астму з моєї точки зору дійсно пов’язане  із забрудненням, але не навколишнього середовища, а внутрішнього середовища людини ліками, в першу чергу антибіотиками. Багато років я спостерігаю одну й ту ж картину – появу   бронхіальної обструкції після чергового антибактеріального лікування бронхіту або пневмонії. Негативну роль відіграють і масові щеплення, покликані захищати організм від небезпечних інфекцій, але всі вони підвищують рівень алергії. Згідно думки офіційної медицини хворим на бронхіальну астму рекомендована щорічна вакцинація проти грипу. Вважається, що інактивовані грипозні вакцини рідко ускладнюються побічними ефектами і безпечні у осіб з астмою старше 3 років, навіть при важкій формі хвороби. З моєї точки зору проводити вакцинацію, яка сама по собі є неоднозначним явищем, при важкій формі алергії, до якої відноситься бронхіальна астма неприпустимо.

Ілюстрацією згаданих вище рекомендацій може слугувати наступний випадок з практики. Дитині 1 рік та 11 місяців. Хлопчик неспокійний, плаксивий, холодні, вологі стопи і долоні, шкіра суха, мигдалики збільшені, рихлі. Батьки звернулися на гомеопатичний прийом зі скаргами на часті напади ядух , кашель. В сімейнїій  історії: батьки часто хворіли  ангінами, у дядька і дідуся по батьковій лінії обструктивний бронхіт. З 6-місячного віку дитина стала страждати від частих застуд, постійний нежить, з’явилися алергічні висипання на шкірі. В 9 місяців переніс обструктивний бронхіт, через півроку пневмонію. Але різке погіршення сталося після третього щеплення АКДП, п’ять днів трималася висока температура, з’явився кашель, а незабаром за ним і напади задухи.

Як не дивно, зниження числа інфекційних хвороб у населення призводить до зростання алергічних реакцій на неінфекційні алергени (пилок рослин, пил тощо). Навіть загальна заклопотаність чистотою і гігієнічними засобами має свою негативну сторону. Миючі засоби та засоби для чищення, зокрема аерозолі провокують близько 18% нових випадків хвороби у дорослих. Також відомо, що вживання продуктів тваринного походження, багатих жирами, білками і рафінованими легкозасвоюваними вуглеводами, пов’язано з важким перебігом захворювання та частими загостреннями.

Для розуміння феномену “бронхіальної астми” дуже важливими є обставини, що випливають із знання гомеопатичних законів розвитку хвороби. При схильності організму до алергії спочатку виникають, умовно кажучи, «малі форми хвороби», найчастіше шкіряні прояви алергії та поліноз (алергічний нежить). У дитячій практиці це діатези (атопічні дерматити). При масивному місцевому лікуванні (гормональні мазі, краплі в ніс) «мала форма хвороби», іноді не зникає, а трансформується у «велику форму», себто змінюється розвитком бронхіальної астми. Тому навіть гомеопатичне лікування «малих форм» алергії потрібно проводити з обережністю. Ці факти не заперечуються офіційною медициною, але, як правило, не служать керівництвом для практикуючих лікарів.

У деяких країнах Європи в останні десятиліття вдалося знизити частоту тяжких форм астми, що пояснюють успіхами ранньої діагностики і застосуванням гормональних засобів. «Контроль астми» з допомогою хімічної терапії дійсно  дозволяє запобігти важким  нападам  хвороби, але говорити про лікування або поліпшення прогнозу захворювання не доводиться. Формуються гормонозалежні форми астми, неминуче виникають медикаментозні ускладнення. Таким чином, кількість здорових людей на загал не збільшується.

Найбільш поширені алергени – пилок рослин, мікроскопічні гриби, домашній і бібліотечний пил, злущений епідерміс шкіри, домашні кліщі, шерсть собак, котів та інших тварин. Рідкісною формою захворювання є аспіринова астма, для якої пусковим моментом слугує прийом протизапальних препаратів. Ступінь реакції на алерген не залежить від його концентрації, а здатність до алергічних реакцій (сенсибілізація організму) може зберігатися багато років. При безумовній важливості пошуку алергенів практична значимість алергологічних проб залишається низькою. Зазвичай, пацієнт (або його батьки) самі вірно встановлюють провокуючі фактори. На жаь, проби не є безпечними, вони самі здатні підсилювати алергію.

Напад астми також можуть викликати психогенні фактори. Описано виникнення нападу астми у дитини від контакту з власною матір’ю. У спогадах мого дитинства найстрашнішим звіром була кішка, що незмінно викликала важкий напад хвороби. При цьому досить було тільки опинитися в приміщенні, де проживала маленька родичка тигра, щоб через пару хвилин відчути перші симптоми задухи. Чи варто говорити, що навіть зображення кішки викликало болісне передчуття спазму бронхів. Поступово, на гомеопатичному лікуванні, я видужував, перестали викликати астму холод, стара  домашня пилюка, але контакт з кішкою, як і раніше призводив до розвитку астматичної реакції. Одного разу, сталося так, що гостюючи, я забув попередити господарів про свою хворобу. Одне слово, довелося лишитися на ніч у квартирі, наодинці з кішкою. До цього часу я вже багато знав про психологічні аспекти астми. Маючи гомеопатичну аптечку і трохи мужності, я вирішив не розголошувати свою таємницю, на ранок здобувши одну з важливих перемог в житті – нападу не було.

При гомеопатичному лікуванні бронхіальної астми обов’язково враховуються психологічні особливості людини, взаємини в сім’ї, його соціальне оточення. Астма може підтримуватися внутрішнім почуттям протесту, неприйняття, відрази. Аналогом спазму на рівні психіки виступає страх (почуття тривоги, занепокоєння). Якщо вимушена поза під час нападу виникає через обструкцію бронхів, то тривога, метання, занепокоєння, плаксивість, дратівливість тощо визначаються розладом психіки. Я намагаюся спостерігати дитину або дорослого під час нападу астми, або ретельно розпитую родичів і самого пацієнта про його поведінку і відчуття в цей момент. 

Головним патологічним компонентом бронхіальної астми є підвищена реактивність бронхіального дерева. З одного боку, вона обумовлена дією “речовин запалення”. З іншого боку – порушенням тонусу гладких м’язів, які управляються автономною нервовою системою, що знаходиться в древніх структурах мозку, непоясненним поки чином відповідаючи підсвідомим процесам мислення. Невипадково існує метод лікування бронхіальної астми дихальною  гімнастикою Бутейка. Він включає застосування дихальних вправ, під час яких за допомогою різних дихальних технік поступово вдається зменшити глибину вдиху до норми.

У розвитку бронхіальної астми беруть участь чимало біологічно активних  речовин: гепарин, тромбоксани, серотонін, вільні радикали кисню, кініни, нейропептиди, протеази і цитокіни, гістамін та лейкотрієни. А також особливі клітини організму: опасисті клітини, еозинофіли, Т-лімфоцити, дендритні клітини, макрофаги, нейтрофіли. Певну роль у розвитку астми відіграє кальцій, який приймає участь у скороченні бронхіальної мускулатури. Цікаво відзначити, що при гомеопатичному лікуванні бронхіальної астми успішно застосовуються потенційовані  (особливим чином приготовані) препарати гепарину, гістаміну і кальцію.

При нападі астми патологічний процес поширюється від трахеї і великих бронхів до дрібних бронхіол. До звуження бронхів крім спазму призводить утворення слизових пробок з густого, в’язкого слизу, які  можуть  частково або повністю закупорювати просвіт бронхів. Хворий робить короткий вдих і без паузи тривалий болісний видих, який супроводжується голосними хрипами. Частина повітря затримується, що призводить до перерозтягнення легень і подовження видиху. Для посилення дихання включаються допоміжні м’язи, виникає задишка. Шумне, свистяче дихання – ознака обструкції великих бронхів, а напади задишки і кашлю частіше виникають при обструкції дрібних бронхів. Характерно вимушене положення хворого (зазвичай сидячи, тримаючись руками за стіл, щоб підняти верхній плечовий пояс. Може виникати біль внизу грудної клітини, пов’язана з напруженою роботою діафрагми. Приступу задухи може передувати аура, що проявляється чханням, кашлем, нежитем, кропив’янкою, сам напад може супроводжуватися кашлем з невеликою кількістю склоподібного  мокротиння. У період загострення відзначаються також синюшність, сонливість, утруднення розмови, серцебиття. Між нападами у хворих може не спостерігатися ніяких ознак хвороби.

Особливості перебігу нападів є важливою інформацією для призначення ефективного гомеопатичного лікування. Крім пози, поведінки, загального самопочуття, дуже важливо прослухати пацієнта. Переважання спазму вказує на одні ліки, наявність набряку – на інші, велика кількість слизу, її колір, смак, консистенція служать дороговказом для третіх. Часто пацієнт або його батьки недооцінюють значимість такого огляду і вважають різноманітність симптомів непотрібними дрібницями, пропонуючи лікарю-гомеопату   «призначити ліки для лікування астми». Доводиться пояснювати, що в гомеопатії немає ліків від астми взагалі, а є ліки для лікування окремого пацієнта, котрий страждає на   астму.

Зустрічається кашльовий варіант астми, при якому єдиним проявом захворювання є кашель (частіше у дітей у нічний час).

Випадок з практик. Хлопчик 4 роки 10 місяців. Скарги на хронічний, безперервний кашель, особливо вранці. Кашель сухий, грубий, погіршується, коли приходить додому з вулиці. Відхаркувальні засоби і антибіотики не мали ефекту, застосовувати інші засоби (гормональні інгалятори ) батьки не зважилися. Кашель почався після першого відвідування дитячого садочка у  два роки. Крім того, батьки відзначають періодичний закріп, ранній карієс. Дитина мерзне, боїться холоду, дуже вперта. Перехворів двостороннім отитом. У обох батьків хронічний гайморит. Після першого прийому гомеопатичних засобів кашель зменшився і через два тижні зник. Огляд через півроку – особливих нарікань немає.

У деяких пацієнтів спостерігається бронхіальна астма фізичного зусилля, коли єдиним провокатором нападу є фізична активність. Напад зазвичай розвивається через 5-10 хв після припинення навантаження, частіше після бігу, особливо при вдиханні сухого холодного повітря. Існує також бронхіальна астма в результаті закидання вмісту шлунка в бронхи, професійна астма, нічна астма.

Для встановлення діагнозу бронхіальної астми досить правильно врахувати наявні симптоми і провести огляд та аускультацію пацієнта. Хоча хвороба поза загостренням може не проявляти себе, або протікати по кашльовому варіанту, коли єдиною ознакою буде кашель з відходженням незначної кількості харкотиння, що розцінюється , як бронхіт. У цих випадках потрібно проводити функціональні дихальні проби з бронходилятаторами (препаратами , що розширюють бронхи) і лабораторні дослідження. Це аналіз крові (збільшення кількості еозинофілів ), аналіз харкотиння (наявність еозинофілів, спіралей Куршмана відбитків мокротиння у вигляді дрібних бронхів), кристалів Шарко-Лейдена (некротизовані нейтрофіли, які інфільтрували стінки бронхів)), алергологічні проби, визначення загального та специфічного імуноглобуліну E. У пацієнтів старше 5 років можна вимірювати показники зовнішнього дихання. Однак вони малоінформативні з-за великих індивідуальних розбіжностей.

Для лікування бронхіальної астми використовуються препарати так званої базисної терапії, якими пацієнти контролюють астму, і симптоматичні препарати, що знімають напад. На жаль, офіційна медицина не має препаратів, що впливають на причину хвороби. Саме таке завдання постає перед гомеопатичною терапією. Мета складна, яка вимагає високої кваліфікації і відповідальності лікаря, а також терпіння і співробітництва лікаря та пацієнта.  До препаратів базисної терапії в алопатії відносять кромони (Інтал, Тайлед), інгаляційні глюкокортикостероїди (при їх неефективності додають гормони для системного застосування). До нових, ще недостатньо перевірених засобів, належать антагоністи лейкотріенових рецепторів (зафірлукаст / Аколат, монтелукаст / Сингуляр, пранлукаст) та моноклональні антитіла (Омалізумаб / Ксолар). Для посилення ефекту інгаляції застосовуються спеціальні апарати (небулайзери), що виробляють аерозоль з частинками заданого розміру, які проникають глибоко в дрібні бронхи, що найбільш страждають від обструкції.

Хочу висловити своє ставлення до деяких сучасних  підходів  у лікуванні бронхіальної астми. Вважається, якщо не приймати базисну терапію, з часом буде зростати потреба в інгаляції бронходилататоров (симптоматичних засобів). Якщо вірити статистиці, у пацієнтів, які почали застосування інгаляційних гормонів не пізніше 2 років від початку захворювання, відзначено поліпшення контролю над симптомами астми. Шкода, що в таких дослідженнях не враховують загальний рівень здоров’я і ускладнення гормональної терапії. Тому навіть при легкому ступені захворювання пацієнти легко «підсаджуються» на гормональну терапію, нехай і в мінімальній дозі. Я вважаю, що гормональна терапія є  “засобом відчаю”, себто повинна застосовуватися тільки в безвихідній ситуації. Її побічні дії включають остеопороз, артеріальну гіпертензію, цукровий діабет, пригнічення функції гіпоталамуса, гіпофіза, надниркових залоз. А також катаракту, глаукому, ожиріння, витончення шкіри з утворенням стрий (розтяжок) і підвищеною капілярною проникністю, м’язову слабкість і безліч інших індивідуальних реакцій. Особливо небезпечна гормональна терапія для дитячого віку, в плані її впливу на ріст, розвиток, становлення менструальної і дітородної функції. Великою проблемою є несприйнятливість до гормонів, що становить 5-7 % випадків. Вона часто розвивається у процесі масивної гормональної терапії і виходом з ситуації є призначення ще більш потужних доз.

З багаторічного досвіду я переконався, що роль базисної терапії можуть виконувати правильно призначені гомеопатичні засоби, за умови їх ретельного підбору і спостереження за пацієнтом. При загостренні, крім гомеопатичних засобів іноді доводиться використовувати бронходилятатори. При гормонозалежних формах астми гомеопатична терапія також може знайти своє застосування. Лікування таких пацієнтів залежить від мистецтва лікаря, віку хворого, тяжкості перебігу хвороби її тривалості та особливостей. У більшості випадків вдається покращити перебіг захворювання і зменшити дозу гормональної терапії.

Випадок з практики: хвора 54 років, звернулася на гомеопатичний прийом зі скаргами на періодичні напади задухи, в основному вночі, останнім часом щодня. Під час нападу вона змушена сідати в ліжку, крім сильної задишки виникає серцебиття, занепокоєння. Не переносить фізичних зусиль, одна не виходить з дому. Місяць тому перебувала в стаціонарі. Діагноз: бронхіальна астма, ендогенна, стероїдозалежна , важкий перебіг, хронічна обструктивна хвороба легенів II стадії, емфізема, дихальна недостатність I ступеня. Захворювання з’явилося п’ять років тому після чергового бронхіту і поступово прогресувало. Спочатку отримувала інгаляційні кортикостероїди (симбікорт), останні півроку застосовує преднізолон. Об’єктивно підвищеного харчування, в легенях множинні сухі і поодинокі вологі хрипи. Через півроку гомеопатичної терапії, хвора зазначила зменшення нападів: один раз в 2-3 дня. При хорошому самопочутті може дозволити собі ходьбу на невеликі відстані. Знизила дозу преднізолону, в деякі дні обходиться лише кількома інгаляціями симбікорта.

До препаратів симптоматичної терапії відносять бронходилятатори: B2-адреноміметики тривалої дії: формотерол (Оксіс , Фораділ), салметерол (Серевент),  індакатерол, короткої дії: фенотерол (беротек), сальбутамол (вентолін), тербуталін (бріканіл). Для симптоматичної терапії використовуються також ксантіни: еуфілін, використовуваний для екстреного купірування нападу і теофілін з тривалою дією, що приймається всередину.

Відхаркувальні препарати при бронхіальній астмі покращують відділення мокротиння, особливо при застосуванні їх через небулайзер. Для посилення ефекту при в’язкому ї мокротинні рекомендується прийом 3-4 литри рідини в добу. Ефективно проведення постурального дренажу, перкусійного  і вібраційного масажу грудної клітки.

При ускладненні астми бактеріальними інфекціями (гайморит, бронхіт, пневмонія) офіційна медицина пропонує використовувати антибіотики. Я вже зауважував, що антибактеріальна терапія може бути пусковим моментом розвитку астми і погіршує її перебіг. Зрозуміло , при важкому запаленні легенів ми не маємо альтернативи. Але на практиці нелегко відрізнити бактеріальну пневмонію від вірусної, коли антибіотики марні. Для точного підбору антибіотика потрібна мікроскопія мазка мокротиння та його посів. Таким чином, антибактеріальна терапія, особливо для пацієнтів з ризиком розвитку астми повинна мати строгі показання. На жаль, завдяки бюрократичному  устрою медицини призначенням антибіотиків лікарі знімають з себе відповідальність за пацієнта. Розмірковуючи щодо вартості невикористаних антибіотиків моїми пацієнтами, через успіх гомеопатія, я дозволяю собі жартувати, що став дуже дорогим доктором.

При екзогенній бронхіальній астмі запропонована алергеноспецифічна   імунотерапія. Хворому через певні проміжки часу вводять підшкірно алерген, поступово збільшуючи дозу. На жаль, ця терапія ефективна в основному з алергенами домашніх кліщів. В гомеопатії набагато більше успішно застосовуються потенційовані препарати алергенів з квітучих рослин: амброзії, вільхи, кульбаби, тополі тощо.

Насамкінець ще раз наголошую, що бронхіальна астма виліковна, при неважкій  формі захворювання, взаєморозумінні  лікаря і пацієнта, продуманому призначенні  гомеопатичних (а при необхідності і хімічних) препаратів. Що стосується більш важких випадків, то гомеопатія дозволяє полегшити перебіг захворювання і зменшити дозу звичайних ліків, зокрема гормонів.