Новітня історія гомеопатії в Україні

З першим віянням «перебудови» українська гомеопатія зробила впевнений крок вперед, якій ще належно не оцінений та недосліджений істориками. Це створення гомеопатичної поліклініки та Центру гомеопатії МОЗ УРСР, легалізації практики, курсів тощо. У 1990-ті роки подібний розвиток спостерігався також в в інших містах України, кількість гомеопатів стрімко збільшилася.

У 1987 році зусиллями групи ініціативних гомеопатів на чолі з Тетяною Дем’янівною Поповою у Києві було відкрито перше в Україні гомеопатичне відділення у поліклініці Дарницького району (вулиця Ентузіастів, 49). Восени 1988 року з’явилась перша окрема гомеопатична поліклініка (вулиця Володимирська, 47). У листопаді 1989 року гомеопатична поліклініка була реорганізована, на її базі відкрився Центр гомеопатії МОЗ УРСР, який знаходився за адресою вулиця Чкалова 4 (нині Олеся Гончара). Головними напрямками роботи центру були позначені наступні: гомеопатична практика, навчання лікарів-гомеопатів, видання гомеопатичної літератури (зокрема періодичних видань) та міжнародне співробітництво.

Майже одночасно також був відкритий Донецький філіал Центру гомеопатії (Донецьк, вулиця 50-ліття СРСР, 140) при якому певний час працювала “торгівельно-промислова лабораторія” з виготовлення гомеопатичних ліків.

Перший друк “Українського гомеопатичного журналу 1992 рік.

Центр гомеопатії відкрив власне видавництво “Даміана”, та видавав власний часопис “Український гомеопатичний журнал”, який існував у 1992-1994 роках (головний упорядник В.М. Ніколаєв). У планах видавництва був переклад та друк відомих у світі гомеопатичних посібників. В центрі працювало більше 30 лікарів-гомеопатів. Щоправда деякі з них мали робочі місця за сумісництвом. Зберігся список цих ентузіастів, датований 1987 роком: Антончук Т.М., Бадья Любов Миколаївна, Брегман Елізавета Лазарівна, Бутенко Лариса Сергіївна, Бовсуновський А.Ф., Величко В.В., Гребцова Олена Миколаївна, Долініна Ірина Володимирівна, Златнік Володимир, Зелікман Іна Яківна, Кокун Леонід Матвійович, Корнілов А., Купчинська Анна Давидівна, Корейба І., Львова Ольга Миколаївна, Манько Ніна Михайлівна, Машкін Микола В., Мощич Олександр Петрович, Мельник Олександр Йосипович, Мороз Таміла Дмитрівна, Ніколаєв Василь Миколайович, Нестикайло Людмила Іванівна, Новохацький Олександр Іванович, Одобецька Валентина Іванівна, Попов Антон Володимирович, Позмогова Ірина Анатоліївна, Помаз Анатолій Федорович, Прищепа Ярослава Миколаївна, Рудовська Віра Олексіївна, Савицька Тетяна Степанівна, Сапожников С., Симоненко Григорій Геннадійович, Соболева І.П., Сімеонова Наталя Костянтинівна, Ткач Іна Володимирівна, Фесик Олександр Миколайович, Фінберг Олена Федорівна.

Д.В. Попов на приватній вечірці з молодими колегами (1980-ті роки)

На хвилі романтичного піднесення, в цілому в Україні, окрім столиці в різних містах за короткий час було відкрито 20 кабінетів лікарів-гомеопатів. 1989 року відбувся також Перший “Всосоюзний з’їзд гомеопатів”, який після бурхливих дебатів вирішив створити Всесоюзну гомеопатичну асоціацію на чолі з Т.Д. Поповою. В цієї організації були амбітні плани, зокрема щодо легалізації гомеопатичного методу лікування, розвитку співробітництва з міжнародними гомеопатичними установами. На з’їзді були присутні 165 делегатів, переважно з Києва, Москви та Ленінграду. На з’їзді був вшанований Д.В. Попов, який відсвяткував своє 90-річчя. Він був присутній в залі засідань і вітав делегатів урочистою промовою. Всесоюзна гомеопатична асоціація виявилася мертвонародженою дитиною – вона зникла услід за розпадом СРСР, а українська гомеопатія попрямувала своїм незалежним шляхом, що вже є предметом подальшого викладення. Жартома можна вважати, що Київ втратив історичний шанс стати “гомеопатичною Меккою” серед республік колишньої радянської імперії.

Заслуговує уваги перша книга про гомеопатію українською мовою. Це книга Т.Д. Попової «Нариси про гомеопатію» (видавництво «Наукова думка», ISBN 5-12-000343-5, 176 сторінок у м’якій обкладинці). Книга вийшла з друку 1989 року накладом у 100.000 примірників, який за сучасних умов можна вважати фантастичним. Проте на сіро-жовтому тонкому папері, ціною у… 35 коп. Що ж, і за часів перебудови були певні переваги. Книга є перекладом «Очерков о гомеопатии», виконаним Є.С. Колодійчуком. Історичний огляд цього питання був би неповним без вказівки на відповідального редактора (академік АН УРСР К.С. Терновий), та рецензентів: д.м.н. О.С. Мікоша, к.м.н. А.І. Перепельченко. Академіку Терновому книга зобовязана також доброзичливою передмовою.

Перший випуск курсантів, листопад-грудень 1988 року

23 липня 1991 року на 91 році життя вмирає патріарх української гомеопатії Д.В.Попов. Ця знакова подія, якоїсь мірою стала символічною: на Україну стрімко насунулися політичні і економічні негаразди. Міністерство охорони здоров’я визнало, що Центр гомеопатії займався комерційною діяльністю і залишило його без державного статусу. Керівництво Центру гомеопатії, яке безпосередньо займалося маркетингом, угодами з підприємствами, фінансовим обліком тощо, звільнилося. Лікарі виявилися не готовими до продовження такої діяльності в умовах економічної кризи. Центр гомеопатії МОЗ України зазнав банкротства, фахівці-гомеопати, змушені були рятуватись: хтось відкрив приватну практику, але більшість повернулися в державні медичні установи.

© Антон Попов 2022

Т.Д.Попова отримує звання Заслужений лікар України

В гомеопатичній аптеці (вул. Червоноармійська): О.І.Мельник, А.Б.Крицберг, Ніна Дмитрівна Москаленко (завідуюча), Н.К.Сімеонова, Т.Д.Попова, А.Д.Купчинська, Л.Корницька, Т.М.Заварзіна, Н.А.Жураковська, студент медфаку

Збори гомеопатичних курсантів різних випусків. Київ, 1989. Біля фасаду Державної медичної бібліотеки

Наразі залишим подальшу розповідь майбутнім дослідникам, з-за відсутності «належної історічної відстані». Віддамо шану  постатям українських лікарів, які пішли засвіти, зробвши чималий внесок для підтримки та прогресу гомеопатичної науки та практики (дивись нижче).

В.О.РУДОВСЬКА: НЕКРОЛОГ

2014 рік закінчився для нас скорботно – 23 грудня пішла з життя Віра Олексіївна Рудовська. Віра Олексіївна народилася в 1953 році в селі Бочечки Конотопського району Сумської області в родині службовців. У 1970 році закінчила середню школу і вступила на педіатричний факультет Київського медичного інституту ім. академіка О.О. Богомольця. З лютого 1988 року Віра Олексіївна стала працювати «чистим» гомеопатом, в міській госпрозрахунковій гомеопатичній поліклініці, втім (з 1998 р.) у Київському гомеопатичному центрі ім. Д. Попова. Виконувала обов’язки директора навчально–методичної програми центру. Відмінною рисою роботи Віри Олексіївни було органічне поєднання інститутських знань, повсякденної медичної практики та гомеопатичного мислення, заснованого на діалектиці і принципі подібності – головному орієнтиру для знаходження ефективних ліків в кожному індивідуальному випадку. Приступивши до гомеопатичній практики Віра Олексіївна спочатку відчувала деякі труднощі в спілкуванні з дорослими пацієнтами. Траплялися й комічні ситуації. Наприклад, оглядаючи якось одного огрядного чоловіка, вона за звичкою попросила його «повернутися до неї спинкою», а потім, коли той ліг на кушетку, «показати животик». І хоча сміх сміхом, але на думку спадає: «Всі ми родом з дитинства». Індивідуальний розгляд кожного випадку також часом викликав збентеження.  Пам’ятається, як Віра Олексіївна дуже розхвилювалася, коли її запросили проконсультувати пацієнтів дитячої лікарні в Іркутську. Більшість дітей там – бурятської національності. А вони для європейця – як на одне обличчя. Повернулася додому Віра Олексіївна окрилена й урочисто заявила: «Вони ж усі різні!» Індивідуальний підхід – велике досягнення гомеопатії. Доктор Рудовська була дуже турботливою – не тільки по відношенню до своїх близьких, але і до пацієнтів і колег. Нам з нею довелося проводити семінари і гомеопатичні консультації у багатьох містах Радянського Союзу. В цих поїздках завжди відчувалася її турбота про наше харчування, вітаміни, умови побуту. У спілкуванні Віри Олексіївни з маленькими пацієнтами вражала природність, яка відразу ж викликала довіру до неї дітей, які зазвичай побоюються лікарів. Я просто милувалася цим на консиліумах. Щасливий той, кому довелося побувати на семінарах, консультаціях доктора Рудовскої і наслідувати її приклад. Світла пам’ять і вдячність Вірі Олексіївні!

Тетяна Дем’янівна Попова

НАТАЛЯ КОСТЯНТИНІВНА СИМЕОНОВА

Ще одна втрата з когорти гомеопатів: теоретик, практик, науковець. Мені довелося бути її студентом з патофізіології – викладала вона геніально. Наталя Костянтинівна зробила дуже багато для розвитку гомеопатії в Україні, саме як науковець та теоретик. Її книги та статті говорять самі за себе. Згадаємо найбільш відомі: «Гомеопатия-астрохимия»; «Гомеопатическое лечение аденомы предстательной железы»; «Гомеопатия в урологии»; «Философский камень гомеопатии»; «Тайны гомеопатии (руководство по гомеопатии в вопросах и ответах)»; «Домашний гомеопатический лечебник» в 2-х томах; «Учебник по гомеопатии». Мені також довелося чути її емоційні, в той же час науково обґрунтовані промови на багатьох гомеопатичних конгресах.

Наталя Костянтинівна Симеонова народилася в Ленінграді в 1939 році, вона дочка всесвітньо відомого диригента Костянтина Симеонова. Кандидат медичних наук, доцент кафедри патофізіології Національного медичного університету ім. академіка О.О.Богомольця.

Не хочу писати зайве – просто відчуваю, як уходить в потойбічну країну ціла епоха. Скажу лише про відданість пані Симеонової своїй улюбленій дисципліні – гомеопатії – завжди і всюди. На противагу всевладному безвіку, вона залишається в книгах, студентах і вилікуваних пацієнтах. Підписуюсь як належить у таких випадках: Голова правління Асоціації гомеопатів України та сподіваюся, що всі члени нашої організації віддадуть шану цій знаменній та неординарній особистості.

Антон Попов

ВОНА ЛЮБИЛА ФРАНЦУЗЬКУ І БУЛА РЕГОТУШКОЮ (ПАМЯ’ТІ З.В.ВАСЮТИ)

Зінаїда Василівна Васюта досі в моїй пам’яті йде накульгуючи, наче качечка. Наскільки я розумів, внаслідок перенесеного поліомієліту в дитячому віці, але розпитувати подробиць вважав за нетактовне. Напевно такою ходою й підійшла до Брами… Справжня легкість, незмінний оптимізм з якою вона приймала життя – особливий талант від Бога. Ця легкість не мала нічого спільного з поверховістю, бо кожна лекція, кожне призначення, кожна рекомендація пацієнтові спирались на чималі знання та досвід. Її голос, з неодмінно глухим «г» в російських словах, на всіх інших вистрибував дзвіночком. А сама пані Зінаїда випромінювала серцеву енергію. І це було абсолютно природно. Колись, за часів її перебування на посаді начмеду поліклініки заводу Арсенал, довелось звернутися з особистого питання. Звісно, вона допомогла, але більш за допомогу мене вразило, як до неї ставляться працівники. Отже на світі існують і такі начмеди – заздрісно подумалося мені тоді, бо було з чим порівняти. Згадаю й спільне викладання курсу гомеопатії за кордоном (був період таких заробітків), незважаючи на побутові негаразди, роз’їзди, пересадки, перевірки – не пригадаю кращої товаришки в дорогу. І кращої лекторки-напарниці. Тому, що всі проблеми нівелювали її сміх і її доброта. Що ж до гомеопатії, то я не знаю більш сміливого, й водночас досвідченого експериментатора. Легко, шляхетно, красиво – з-під її руки виходили рецепти «малих» і рідкісних препаратів, на які я би довго зважувався.

Це завжди було предметом моєї білої заздрощі – бо за рідким виключенням, малознайомі препарати виявлялися дійовими. Так було з Magnolia, Manganum aceticum, Laurocerasus. Вивчаючи її «гомеопатичний стиль», я дечому навчився. По-перше, впевненості в пропису рідких препаратів. По-друге – променистому оптимізму по відношенню до хворого, який є надзвичайним раритетом в сучасній медицині.

Низький уклін вам, пані Зінаїдо. Земля пухом. І хто б не писав історію української гомеопатії – там неодмінно має бути присутнє ваше ім’я.

Антон Попов

СПОМИН ПРО ВІКТОРА ОЛЕКСАНДРОВИЧА ТАРАСЮКА

Багато років тому мені спало на думку зробити трохи незвичний семінар: «Мистецтво гомеопатії та гомеопатія, як мистецтво», сподіваючись, що він матиме успіх, подібно іншим семінарам, присвяченим суто прикладним питанням.  Я старанно виписував цитати, студіював книги з мистецтвознавства, запозичував цитати гомеопатичних класиків. Але зусилля та сподівання були марними. На семінар з’явилася лише одна людина… Це був Віктор Олександрович Тарасюк. Годі й казати, що я досі дякую йому за підтримку, бо ми удвох гарно обговорили зазначену тему. Відтоді лікар Тарасюк завжди був для мене братньою людиною за ставленням до мистецтва в медицині, зокрема в гомеопатії.

Не випадково його гомеопатична практика була  не тільки переконливо вдалою, а й мистецькою, творчою, філософською. Він завжди мав власний погляд на зцілення, хворобу, смерть, а ставлення до хворих було особистісним, глибоко людяним, на противагу бюрократичній медицині. Він вибрав гомеопатію, служіння Богу, а на додаток Віктор Олександрович писав власні вірші, переважно короткі та афористичні. Я вибрав рядки, які тепер бережуть його пам’ять:

«Отпускай твой хлеб по водам –/ пусть река его несет: / по камням под Небосводом, / – вдруг кому-то повезет. / Вы не станете знакомы, / вероятно, никогда. / Все пройдёт…Ты будешь дома / – хлеб вернет тебе вода…»

Якщо існує якась ієрархія в черзі до Бога, то лікар Тарасюк набагато випередив мене в тій черзі. І ставленням до хворих і розпорядженням свого часу. Я не був дотичним до його приватного життя, але у споминах про нього перед очима виникає обшарпаний вагон приміської електрички, що прямує з Києва до Вінниці, з пануючою напівтемрявою, жорсткими дерев’яними сидіннями. Віктор Олександрович з влаштованим на голові електричним ліхтариком (тоді ще не було мобільних). На його колінах розкриті дві книжки: «Біблія» і «Органон» Ганемана…

«У каждого, свой путь и дни (псалом 138). Богу виднее как со мной поступить; а лучше того – нет (Римляне гл.12). Мне же он уготовил как Своему Ребенку Любящий и добрый, всемогущий и не опаздывающий. Почему-то мне давно кажется, что моя миссия здесь завершена».

Можливо маючи якесь передчуття, це написав лікар Тарасюк, невдовзі перед тим, як піти засвіти. Для мене це ще одне застереження, чому завжди варто перейматися власним призначенням. А знайшовши дороговказ, ніколи не звертати.

А.Попов