Новітня історія гомеопатії в Україні
З першим віянням «перебудови» українська гомеопатія зробила впевнений крок вперед, якій ще належно не оцінений та недосліджений істориками. Це створення гомеопатичної поліклініки та Центру гомеопатії МОЗ УРСР, легалізації практики, курсів тощо. У 1990-ті роки подібний розвиток спостерігався також в в інших містах України, кількість гомеопатів стрімко збільшилася.
У 1987 році зусиллями групи ініціативних гомеопатів на чолі з Тетяною Дем’янівною Поповою у Києві було відкрито перше в Україні гомеопатичне відділення у поліклініці Дарницького району (вулиця Ентузіастів, 49). Восени 1988 року з’явилась перша окрема гомеопатична поліклініка (вулиця Володимирська, 47). У листопаді 1989 року гомеопатична поліклініка була реорганізована, на її базі відкрився Центр гомеопатії МОЗ УРСР, який знаходився за адресою вулиця Чкалова 4 (нині Олеся Гончара). Головними напрямками роботи центру були позначені наступні: гомеопатична практика, навчання лікарів-гомеопатів, видання гомеопатичної літератури (зокрема періодичних видань) та міжнародне співробітництво.
Майже одночасно також був відкритий Донецький філіал Центру гомеопатії (Донецьк, вулиця 50-ліття СРСР, 140) при якому певний час працювала “торгівельно-промислова лабораторія” з виготовлення гомеопатичних ліків.
Центр гомеопатії відкрив власне видавництво “Даміана”, та видавав власний часопис “Український гомеопатичний журнал”, який існував у 1992-1994 роках (головний упорядник В.М. Ніколаєв). У планах видавництва був переклад та друк відомих у світі гомеопатичних посібників. В центрі працювало більше 30 лікарів-гомеопатів. Щоправда деякі з них мали робочі місця за сумісництвом. Зберігся список цих ентузіастів, датований 1987 роком: Антончук Т.М., Бадья Любов Миколаївна, Брегман Елізавета Лазарівна, Бутенко Лариса Сергіївна, Бовсуновський А.Ф., Величко В.В., Гребцова Олена Миколаївна, Долініна Ірина Володимирівна, Златнік Володимир, Зелікман Іна Яківна, Кокун Леонід Матвійович, Корнілов А., Купчинська Анна Давидівна, Корейба І., Львова Ольга Миколаївна, Манько Ніна Михайлівна, Машкін Микола В., Мощич Олександр Петрович, Мельник Олександр Йосипович, Мороз Таміла Дмитрівна, Ніколаєв Василь Миколайович, Нестикайло Людмила Іванівна, Новохацький Олександр Іванович, Одобецька Валентина Іванівна, Попов Антон Володимирович, Позмогова Ірина Анатоліївна, Помаз Анатолій Федорович, Прищепа Ярослава Миколаївна, Рудовська Віра Олексіївна, Савицька Тетяна Степанівна, Сапожников С., Симоненко Григорій Геннадійович, Соболева І.П., Сімеонова Наталя Костянтинівна, Ткач Іна Володимирівна, Фесик Олександр Миколайович, Фінберг Олена Федорівна.
На хвилі романтичного піднесення, в цілому в Україні, окрім столиці в різних містах за короткий час було відкрито 20 кабінетів лікарів-гомеопатів. 1989 року відбувся також Перший “Всосоюзний з’їзд гомеопатів”, який після бурхливих дебатів вирішив створити Всесоюзну гомеопатичну асоціацію на чолі з Т.Д. Поповою. В цієї організації були амбітні плани, зокрема щодо легалізації гомеопатичного методу лікування, розвитку співробітництва з міжнародними гомеопатичними установами. На з’їзді були присутні 165 делегатів, переважно з Києва, Москви та Ленінграду. На з’їзді був вшанований Д.В. Попов, який відсвяткував своє 90-річчя. Він був присутній в залі засідань і вітав делегатів урочистою промовою. Всесоюзна гомеопатична асоціація виявилася мертвонародженою дитиною – вона зникла услід за розпадом СРСР, а українська гомеопатія попрямувала своїм незалежним шляхом, що вже є предметом подальшого викладення. Жартома можна вважати, що Київ втратив історичний шанс стати “гомеопатичною Меккою” серед республік колишньої радянської імперії.
Заслуговує уваги перша книга про гомеопатію українською мовою. Це книга Т.Д. Попової «Нариси про гомеопатію» (видавництво «Наукова думка», ISBN 5-12-000343-5, 176 сторінок у м’якій обкладинці). Книга вийшла з друку 1989 року накладом у 100.000 примірників, який за сучасних умов можна вважати фантастичним. Проте на сіро-жовтому тонкому папері, ціною у… 35 коп. Що ж, і за часів перебудови були певні переваги. Книга є перекладом «Очерков о гомеопатии», виконаним Є.С. Колодійчуком. Історичний огляд цього питання був би неповним без вказівки на відповідального редактора (академік АН УРСР К.С. Терновий), та рецензентів: д.м.н. О.С. Мікоша, к.м.н. А.І. Перепельченко. Академіку Терновому книга зобовязана також доброзичливою передмовою.
Позяк полишим подальшу розповідь майбутнім дослідникам, з-за відсутності «належної історічної відстані»…
© Антон Попов 2015

В гомеопатичній аптеці (вул. Червоноармійська): О.І.Мельник, А.Б.Крицберг, Ніна Дмитрівна Москаленко (завідуюча), Н.К.Сімеонова, Т.Д.Попова, А.Д.Купчинська, Л.Корницька, Т.М.Заварзіна, Н.А.Жураковська, студент медфаку

Збори гомеопатичних курсантів різних випусків. Київ, 1989. Біля фасаду Державної медичної бібліотеки
НЕКРОЛОГ
2014 рік закінчився для нас скорботно – 23 грудня пішла з життя Віра Олексіївна Рудовська. Віра Олексіївна народилася в 1953 році в селі Бочечки Конотопського району Сумської області в родині службовців. У 1970 році закінчила середню школу і вступила на педіатричний факультет Київського медичного інституту ім. академіка О.О. Богомольця. З лютого 1988 року Віра Олексіївна стала працювати «чистим» гомеопатом, в міській госпрозрахунковій гомеопатичній поліклініці, втім (з 1998 р.) у Київському гомеопатичному центрі ім. Д. Попова. Виконувала обов’язки директора навчально–методичної програми центру. Відмінною рисою роботи Віри Олексіївни було органічне поєднання інститутських знань, повсякденної медичної практики та гомеопатичного мислення, заснованого на діалектиці і принципі подібності – головному орієнтиру для знаходження ефективних ліків в кожному індивідуальному випадку. Приступивши до гомеопатичній практики Віра Олексіївна спочатку відчувала деякі труднощі в спілкуванні з дорослими пацієнтами. Траплялися й комічні ситуації. Наприклад, оглядаючи якось одного огрядного чоловіка, вона за звичкою попросила його «повернутися до неї спинкою», а потім, коли той ліг на кушетку, «показати животик». І хоча сміх сміхом, але на думку спадає: «Всі ми родом з дитинства». Індивідуальний розгляд кожного випадку також часом викликав збентеження. Пам’ятається, як Віра Олексіївна дуже розхвилювалася, коли її запросили проконсультувати пацієнтів дитячої лікарні в Іркутську. Більшість дітей там – бурятської національності. А вони для європейця – як на одне обличчя. Повернулася додому Віра Олексіївна окрилена й урочисто заявила: «Вони ж усі різні!» Індивідуальний підхід – велике досягнення гомеопатії. Доктор Рудовська була дуже турботливою – не тільки по відношенню до своїх близьких, але і до пацієнтів і колег. Нам з нею довелося проводити семінари і гомеопатичні консультації у багатьох містах Радянського Союзу. В цих поїздках завжди відчувалася її турбота про наше харчування, вітаміни, умови побуту. У спілкуванні Віри Олексіївни з маленькими пацієнтами вражала природність, яка відразу ж викликала довіру до неї дітей, які зазвичай побоюються лікарів. Я просто милувалася цим на консиліумах. Щасливий той, кому довелося побувати на семінарах, консультаціях доктора Рудовскої і наслідувати її приклад. Світла пам’ять і вдячність Вірі Олексіївні!
Тетяна Дем’янівна Попова